(пл) ■ ПОДІЇ ■ 2010-04-09
Скільки нас? Під час останнього перепису населення у 2002 р. близько 31 тис. громадян Польщі задекларувало українську національність. А скільки нас сьогодні – менше, більше чи стільки ж?
Про це дізнаємося через рік, бо від 1 квітня до 30 червня 2011 р. у Польщі знову проходитиме Загальнонаціональний перепис населення та помешкань. Від останнього відрізнятиметься тим, що він буде першим після вступу Польщі до ЄС і першим, під час якого не вживатимуться паперові анкети – їх замінить електронна версія.
Інформація збиратиметься у першу чергу з адміністративних джерел, а пізніше доповнюватиметься за допомогою самоперепису через інтернет, телефонної розмови чи безпосередньої розмови з анкетером.
Цього року проводиться пробний перепис населення та помешкань. Він проходить від 1 квітня до 31 травня, а відбувається у вибраних 16 ґмінах (по одній ґміні від кожного воєвідства): Вонхоцьк (Свєнтокшиське), Войковиці (Силезьке), Ґубин (Любуське), Косцелисько (Малопольське), Колобжеґ (Західнопоморське), Люб’єво (Куявсько-Поморське), Олесниця (Нижньосилезьке), Пуцьк (Поморське), Пущиково (Великопольське), Рембертів (Мазовецьке), Семпополь (Вармінсько- Мазурське), Сендзишів -Малопольський (Підкарпатське), Сім’ятичі (Підляське), Стриків (Лодзьке), Тарнів -Опольський (Опольське), Тереспіль (Люблинське).
Хоча, як повідомляє прес-секретар Головного статистичного управління Веслав Лаґодзинський, метою цьогорічного пробного перепису є “перевірка функціонування нового методу”, все ж у деяких ґмінах жили та, напевно, й досі живуть українці (згідно з останнім переписом, у сільській ґміні Колобжеґ їх 134, у міській – 135, у Ґубині – 10, у Семпополі – 74, а в Олесниці – 35).
Цікаво: що зафіксують анкетери зараз? Останній перепис показав, що в сільській та міській ґмінах Колобжеґа проживає 269 осіб (у цілому повіті – 377) української національності. Ця цифра більш менш відповідає сьогоднішнім реаліям: активну участь в церковному житті української греко- католицької громади міста бере біля 300 осіб. Проте в місцевій церкві записано близько 600 парафіян з повіту. Причина не стільки в помилках рахівників, які не питали про національність чи записували деякі дані олівцем – частина з 600 зареєстрованих парафіян уже злилися з польським суспільством, дехто просто переїхав до іншого міста. Такі диспропорції, мабуть, є всюди. Так, у ґміні Перемишль, де проживає чимало тих, хто повернувся на рідні землі – за результатами перепису зафіксовано 990 українців, у той час, коли місцеві парафії разом декларують навіть 2-3 тис. вірних.
Якщо пригадаємо, що загальна кількість осіб української та лемківської національності, депортованих у 1947 р., складала приблизно 140 тис., то виявиться, що до 2002 р. вона зменшилося на 80%. Звичайно, дався взнаки процес асиміляції, а також еміґрація до Західної Європи, США й Канади у 80-90х рр. – тоді могло виїхати до 20 тис. громадян Польщі української національності. Під час перепису, який проводитиметься через рік, треба додати ще один чинник – відкриття для громадян Польщі ринку праці в країнах ЄС і пов’язаної з цим нової хвилі еміґрації, яка нас також понесла у світ.
“Наше слово” №15, 11 квітня 2010 року {moscomment}
