Микола Мушинка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №37, 2013-09-15

Досі було прийняте вважати найбільшим і найвизначнішим фестивалем розсіяних по всьому світі лемків започатковану 31 рік тому в Ждині «Лемківську ватру» (цього року в ньому брало участь 38 колективів та індивідуальних виконавців, прибуло понад три тисячі глядачів). Під її впливом організовано аналогічні заходи в кільканадцяти містах Польщі, України, США і Канади.
«Сином» ждинянської «Лемківської ватри» є Всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини». Цього року він був ювілейний – 15-й. І проходив 3–4 серпня в урочищі Бичова, недалеко від Монастириськ на Тернопільщині. Взяло в ньому участь понад сто колективів та індивідуальних співаків і співачок, а за їх виступами стежило понад 30 тис. глядачів. Отже, «Дзвони Лемківщини» тепер можна вважати найбільшим лемківським фестивалем у світі. Та суть його полягає не лише у значній кількості учасників і глядачів, а й у бездоганній організації.
Фестиваль проходив під гаслом «Цне ся мі за тобом, мій Лемківскій краю!». Розпочався він парадним ходом учасників центральною частиною міста і покладенням квітів до пам’ятника Т. Шевченкові у супроводі виконання безсмертного «Заповіту» Кобзаря.

Уже безпосередньо на ватряному полі фестиваль відкрили голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович, голова Тернопільської обласної державної адміністрації Валентин Хоптян і голова Світової федерації українських лемківських об’єднань Софія Федина. На відкритті виступили й інші високоповажні гості, серед яких були представники Греко-католицької церкви, які поблагословили фестиваль спільною молитвою. Ватру врочисто запалив староста фестивалю Михайло Тиханський та господарі – Ігор Дуда і Віра Дудар.
Після офіційних урочистостей на обох сценах ватряного поля, до пізньої ночі, а потім – до наступного дня, проходив концерт. Важко сказати, чий виступ був найкращим, бо всі артисти показали високий художній рівень, а бездоганна звукова техніка дозволяла стежити за виступами на сцені навіть у віддалених куточках ватряного поля.
Не вдаючись до оцінки програми цьогорічного фестивалю, я спробую перерахувати хоча б найважливіші колективи, які брали в ньому участь. До Монастириськ прибули провідні лемківські ансамблі України, головно з Тернопільської, Львівської та Івано-Франківської областей. Перед вели місцеві колективи: лемківський хор «Яворина», танцювальна група «Весна», фольклорний ансамбль «Гречні фраїрки». Монастириським дитячим колективам та індивідуальним виконавцям належала майже вся Мала сцена. З інших районів Тернопільщини прибули: «Солов’ї Галичини», «Дзвони пам’яті» з Тернополя, «Ходаки» з Малого Ходачкова, «Романчани» з Романівки, «Барвінок» з Микулинців, «Конар Леміквщини» з Жовтневого, «Горлиця» з Кривого, «Яворина» й «Джерельце» з Чорткова, «Потічок» з Нагірянки, «Лемкиня» з Бережан, «Лемківчанка» з Остап’я, «Галичанка» з Буданова, «Веселі гудаки» з Бучача, «Бескиди» з Підгородного. Львівщину на фестивалі представляли «Лемковина» з Рудного, «Радоцина» з Пустомитів, «Яворина» з Дрогобича, «Лемківська студенка» з Борислава та інші. Івано-Франківщину – «Бескид» і «Закон Танґо» з Івано­Франківська, «Студенка» з Калуша, «Відгомін Бескидів» з Долини, «Степ» з Войнилова та інші.
Я не згадую індивідуальних співаків, дуетів і тріо, бо їх було кілька десятків. Та не можу не згадати співачку Софію Федину, яка щойно повернулася з фестивалю русинів «Червена ружа», організованого в Руському Керестурі на Воєводині. На «Дзвонах Лемківщини» вона (лемкиня, народжена в Україні) виступила чотири рази, а публіка завжди нагороджувала її спів бурхливими оплесками. Незабутньою була й ораторія Богдана Пастуха зі Львова «Доля лемка» (може, її назва була іншою, але я саме так її зрозумів).
Молодь у ніч із суботи на неділю, до самого ранку гуляла під звуки модерної музики у виконанні гуртів з Києва, Івано-Франківська та Підгайців. Саме цієї ночі, мабуть, зародилося не одне серйозне знайомство між досі незнайомими хлопцем і дівчиною…

Русинів-українців Словаччини на «Дзвонах Лемківщини» представляла делеґація, у складі якої були Юрій Шпирко, Іван Лаба та Іван Лукач. Програму фестивалю вже удруге збагатив виступ жіночої фольклорної групи «Старинчанка» зі Снини (керівник – Злата Фундакова), яка має багато спільного з лемківськими колективами Польщі та України. Вони або їхні предки також змушені були покинути (у 70–80 роки ХХ ст.) рідні села Старинської долини у зв’язку з побудовою там греблі, яка постачає питну воду майже у всю східну Словаччину. І вони, як і лемки з Польщі, сумують за своїм рідним краєм, радо повертаються до нього, якщо не фізично, то хоча б материнськими піснями.
Лемків з Польщі на фестивалі представляв гурт «Лемко-Товер», лемків Канади – співачка Анна Чеберенчик. Гостей із Закарпатської обласної організації лемків очолював її голова Василь Мулеса. Шкода, що не було тут жодного художнього колективу, ані індивідуального виконавця з цього кутка Лемківщини – Великоберезнянського та Перечинського районів.
«Дзвони Лемківщини» в Монастириськах – це не тільки пісні, танці та музика. З фестивалем пов’язано й кілька супровідних акцій: спортивних змагань, виставок музейних експонатів, картин художників, найновіших книжкових видань. У музеї відбулася презентація трьох книжок найвизначнішого лемківського літературознавця та фольклориста післявоєнного періоду Ореста Зілинського (1923–1976), уродженця с. Красної Горлицького повіту, який від студентських років до самої смерті жив у Празі. Він помер у Східній Словаччині, похований у Свиднику.
В імпровізованих наметах можна було посмакувати найрізноманітніші лемківські страви, попити «фирканого» молока і квасу. На десятках прилавків охочі придбати щось могли купити вишивані сорочки, рушники, різноманітні дерев’яні та керамічні вироби, книжки, газети, журнали. Ватряне поле нагадувало величезний ярмарок або кемпінґ із сотнями наметів та з багатьма десятками обрусів, розстелених на траві, у тіні дерев.
Слід підкреслити, що вхід на фестиваль був вільний. Безплатно можна було поставити намет, припаркувати автомобіль (поза ареалом амфітеатру) і навіть посмакувати лемківських страв. Усе це оплачувала держадміністрація та місцеві спонсори, переважно з рядів успішних підприємців.
Неділя розпочалася Божественною Літургією з участю хору церкви Воздвиження Чесного Хреста в Монастириськах, а від полудня знову продовжувався марафон концертів. Та ні учасники, ні гості, наперекір спеці, втоми не відчували.
Ювілейний XV Всеукраїнський фестиваль «Дзвони Лемківщини» в Монастириськах пройшов на «відмінно», передусім завдяки організаційному комітетові на чолі з Олександром Венгриновичем та його заступниками Ігорем Дудою, Оксаною Будною, Вірою Дудар, Степаном Криницьким і Степаном Майковичем. Комітетові допомагав 16-особовий штаб (до якого входили і два сини голови – Анатолій та Юрій), 12-особова режисерсько-постановча група, дев’ять модераторів і чотири автори сценаріїв. Лише їхніми спільними зусиллями вдалося улаштувати найбільш масштабний фестиваль лемківської культури у світі.
І учасники, і гості покидали ватряне поле з твердим наміром зустрітися тут знову – через рік. ■

Поділитися: