Павло Лоза ■ ПОГЛЯДИ ■ №12, 2014-03-23
«Крим – ні!», «Абхазія – ні», «Південна Осетія – ні» – це деякі з гасел на плакатах Марії Макарової та Юлії Орешіної, двох росіянок, які з початку березня кілька разів у тижні протестують під Посольством Росії у Варшаві проти загарбницької політики Путіна відносно України.
Павло Лоза: У якомусь з польських щоденників прочитав я слова одного з членів Самооборони Сімферополя, який сказав: «Поняття толерантності та полікультурності не типові для більшості росіян. Зате у свідомості росіян є таке поняття, як повага. Але повагу необхідно заслужити». Наскільки об’єктивним є сприйняття ситуації в Криму з боку звичайних його жителів і жителів Росії?
Юлія Орешіна: Важко мені це коментувати, хоч з іншого боку, що тут багато говорити, просто людьми маніпулюють за допомогою інформаційної пропаґанди. Сьогодні в Росії навіть в Інтернеті є цензура на події, які відбуваються в Криму, та ситуацію в Україні. Ми не живемо сьогодні в демократичній державі, якщо взяти до уваги факт, що існує цензура, яка, на жаль, зараз є її прикметою.
Маша Макарова: Державне телебачення, радіо, преса передають погляди і думку влади, що не має нічого спільного з дійсністю.
Звичайно, є частина суспільства, яка знає правду про Крим та ситуацію в Україні, і тому сьогодні в Москві організовано протест «Марш миру», який гуртує противників російської аґресії в Криму (під час розмови з дівчатами, тобто 15 березня в Москві відбувалися дві маніфестації: одна – на підтримку політики Путіна щодо Криму, а друга – проти присутності російських військ в Україні – ред.), а з другого боку – марш прихильників Путіна і його політики, під час якого звучать гасла «Ми з Путіним», «Крим є наш» та «Росія несе допомогу»…
Ми завжди задумувалися, чому такий світлий народ, як німці, у 30-ті роки повірив у фашистські гасла? Тепер самі бачимо, що цього легко досягнути…
Тобто?
М. М.: Наприклад, через суцільну пам’ять. Крим увійшов до складу Української радянської соціалістичної республіки 1954 р. У свідомості старшого покоління, також і моїх батьків, існує пам’ять про те, що колись Крим був у межах Росії. І коли Путін хоче приєднати його до Росії, це, звичайно, пробуджує в людей емоції та ностальгію. Він повертає їм Крим.
Ю. О.: Думаю, це не потрібно самому Путіну. Тут ідеться не про зміцнення престижу Росії і її зовнішньої політики, а про збільшення популярності Путіна, яку президент сьогодні втрачає в Росії.
І тому не може відпустити Криму…
М. М.: Бо втратить цю популярність. Росія має різні внутрішні проблеми, не лише економічні, а ситуація з Кримом замилює людям очі. Живучи цим нині, вони забувають про свої проблеми, ніхто не думає, що утримання Криму буде фінансуватися з їхніх кишень, щоб позиція Росії там укріплювалася. Через події в Криму вже зросли і зростатимуть ціни в Росії.
Але люди протестують, причому не лише в Москві. Однак у менших містах вони збираються в менші групи, щоб їх зразу не виловила міліція. Наприклад, у Волгограді люди різко заявили, що ситуація в Криму виходить за всі межі, а у Тамбові, наприклад, один чоловік, стоячи на колінах, тримав транспарант з написом «Україно – пробач нам!». Це ознака того, що не всі росіяни думають так, як хоче влада. Крим – насправді декому болісна справа.
Так, як і Вам.
Ю. О.: Ми не погоджуємося з зовнішньою і внутрішньою політикою нашого уряду. Не погоджуємося з блокуванням інформації, з директивами влади, згідно з якими створюються якісь листи підтримки політики Путіна, які має підписувати російська інтеліґенція. Для мене це прояв тоталітарного режиму.
М. М: Це нагадує часи Сталіна. Дзвонять до діячів культури, акторів, письменників, музикантів, щоб вони підписувалися під листами підтримки. Але ми пишаємося тими діячами культури, які відмовилися від цього і самі написали звернення, у яких не погоджуються з російською аґресією в Криму та інформаційною війною в Росії, в яку влада втягує громадян.
Ви з початку березня майже щоденно стоїте під посольством. Чи хтось колись вийшов до Вас із посольства?
М. М.: Коли я вперше тут стояла 4 березня, то до мене вийшов працівник посольства і спитав, хто мені за це платить? Опісля звернувся до поліцейських, щоб мене звідси забрали, але поліція не погодилася, бо згідно з законом я маю на це право. Тоді представник посольства сказав, що я соромлю свою державу, і йому особисто за мене соромно, бо, за його словами, я обдурюю людей. Заявив, що в них є моя фотографія. Бувало, що особи з Центру російської культури, який стоїть поруч із посольством, проходячи біля мене, казали: «Крим є російський!», «Зрада!». Розумію, вони бояться. Але ми теж боїмося, проте виходимо протестувати.
Ю. О.: Я не сказала вдома, що протестую під Посольством Росії проти того, що наша держава робить з Україною. Моя сім’я була завжди проти Путіна, бо дивилася опозиційний канал «Дождь» на кабельному телебаченні. Але в Новосибірську три місяці тому припинили його трансляцію. І цих трьох місяців вистачило, щоб батьки повірили новинам, які дивляться в державному телебаченні. Мені вдалося їм пояснити, яка насправді ситуація України і позиція Росії. Проте я їм не сказала, що протестую під нашим посольством. Вони боялися б, що після повернення в Росію я матиму якісь проблеми. ■
