Наталя Кравчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №35, 2016-08-28
Михайло Лесів, «Українська літературна мова ХVІІ–ХVІІІ століть. Зібрані праці», Вид.: Товариство «Український Народний Дім у Перемишлі», 2016, Ст. 537.
Взяти в руки останню працю професора Михайла Лесева, одного з найвизначніших україністів-мовознавців світу повоєнних десятиріч, це ніби доторкнутись до заповіту цієї великої особистості, людини двох культур, яка свій пребагатий науковий доробок залишила нам у спадщині задля польсько-українського зближення, пізнання і поєднання. Професор без зайвого пафосу, по-науковому, доказував нам, що історія польської та української мови – це взаємні контакти і взаємне збагачення. Ці мови мають спільний праслов’янський корінь і в кожній з них чимало запозичень. Поза великим впливом польської мови на українську, «її елементи уже в ХVІ ст. потрапляють до мови польських письменників», – писав Пшемислав Зволінський, видатний польський мовознавець ІІ пол. ХХ ст. Бувало й так, що деякі письменники ХVІ–ХVІІ століть були двомовними, писали українською та польською.
Автор книжки «Українська літературна мова ХVІІ – ХVІІІ століть. Зібрані праці» на 537 сторінках помістив свої статті, розвідки, листування, рецензії та узагальнюючі підсумки про українську письмову мову на ширшому історичному фоні. Більшість праць М. Лесева друкувалася в університетських видавництвах, а також у науковому журналі «Slavia Orientalis» та місячнику «Наша культура», який видавався при українському тижневику «Наше слово».
Професорський науковий шлях почався від захисту маґістерської праці «Говірка жителів села Гути-Старої в колишньому Бучацькому повіті», яку він захистив 1955 р. на полоністиці Люблинського католицького університету. У цьому селі на Тернопільщині М. Лесів прийшов на світ, і тут пройшло його довоєнне дитинство. Отже, ця говірка була для нього природньою. Як сам пише: «Об’єктом моїх досліджень стала діалектна мова місцевого населення, що належало до римо-католицького віросповідання, і його абсолютна більшість мала польську національну свідомість; їхня жива мова в своїй основі була польська з серйозною домішкою українських мовних елементів…». Це була типова польська, так звана «кресова», мова. У цих мовних дослідженнях і прискіпливих аналізах науковець висвітлив конкретні сліди впливу українського наддністрянського діалекту на польську мову місцевих мешканців, які прийшли з Мазовша десь у ХVІІ ст. Услід за цим молодий університетський вчений-дидактик робив дальші пошуки польсько-українських мовних і культурних взаємозв’язків, про що писав у чергових публікаціях, а також у докторській дисертації, матеріали до якої збирав на річному стажуванні в Київському університеті. Свою працю науковець написав українською мовою і готовий був її там захищати, але йому не продовжили стажування. Повернувшись до Люблина, М. Лесів переклав працю на польську мову, та в університеті ім. Марії Кюрі-Склодовської на той час не було славістичної кафедри. Університетське керівництво було настільки зичливим у відношенні до свого молодого науковця, що попросило славістів Варшавського університету провести захист дисертації. Рецензентами були: проф. Владислав Курашкевич з Познані і проф. Пшемислав Зволінський, який завідував кафедрою української філології Варшавського університету. Як авторське обговорення, так і схвальні рецензії поміщені у виданні-збірнику.
Славістичне мовне питання у прискореному темпі розвивалося в Польщі. І М. Лесів робив рецензії праць молодих тоді польських мовознавців. Про їх науковий доробок писав в «Українському календарі 1972». У 80-ті рр. професор Лесів рецензував також праці, видавані в Україні та в Німеччині. Деякі з них друкувалися в «Нашій культурі». У збірнику більшість з них автор обговорив або подав у скороченій формі. Варто заглянути в це видання і поцікавитися текстами про книжну мову ХVІІ і ХVІІІ століть.
На окрему увагу заслуговує рецензія «Лемківські писані пам’ятки з Одрехови ХVІ–ХVІІІ ст.». У ній М. Лесів обговорив «Акти села Одрехови», які вийшли в київському видавництві «Наукова думка», 1970 р. Їх – 213. Один з документів, писаних 15 серпня 1613 р., наводить нам зразки канцелярсько-сільського стилю староукраїнської мови, де нерідко виступають діалектні прикмети лемківської говірки. М. Лесів вважає її важливим джерелом історії, передусім лемківського діалекту. На основі цих документів науковець М. Керницький зі Львова проаналізував лексику і ствердив, що в основі мови документів лежить загальноукраїнська лексика.
Дослідник Лесів пішов далі: представив нам запозичення зі староєврейської мови (переважно з Біблії) в західноукраїнських драмах.
Учений прискіпливо проаналізував творчість Івана Котляревського і доказав, між іншим, що «Енеїда» написана живою українською мовою Наддніпрянщини, з використанням староукраїнської мови. Мова твору стала фундаментом нової української літературної мови.
Професор М. Лесів, дослідник української мови, готуючи збірку своїх дотеперішніх праць, не забув ушанувати науковців – мовознавців і літературознавців, які трудилися на ниві україністики в Польщі. Передрук з «Українського календаря 1965» звучить: «Молоді україністи у Польщі». Тут представлено 10 вчених зі значним тоді доробком. Серед них – Флоріан Неуважний, Ришард Лужний, Степан Козак, Маріан Юрковський, Ельжбєта Анчевська-Вісневська, Тетяна Голинська-Баран, Вєслав Вітковський, Моніка Дідякін-Лімінґ, Михайло Балій і Лешек Шнайдер.
Відданість М. Лесева науковій праці, що стала його життєвою пристрастю і натуральною потребою, позитивно оцінили західні науково-дослідні інститути, запрошуючи його в 70-ті рр. викладати в Гарвардському університеті та виступити з доповіддю в Мічігенському університеті.
Ідейник і трудівник над цим вартісним змістовним виданням Володимир Пилипович пояснює, що воно «має досить незвичну форму тримовного збірника, у якому поруч українськомовних є також польсько- й англомовні публікації».
Поміщено тут, згідно з бібліографією, матеріали, які друкувалися в наукових і популярно-наукових часописах, збірниках і енциклопедичних виданнях в Польщі, Україні, Чехії, Німеччитні та США. Листування, яке теж увійшло до збірника, засвідчує про глибокі професійні та особисті зв’язки науковців, які займалися мовознавчою україністикою. Пан Лесів дуже собі їх цінував, бо за свою зичливість і щирість отримував належне йому добро.
Для графічного оформлення книжки дібрано відповідні гравюри, зокрема Григорія Логвина, і титульні сторінки стародруків. На обкладинці – гравюра з книжки Лазара Барановича «Труби на дні нарочития» з 1674 р. Видавці присвячують цю збірку 400-літтю надрукування у Львові віршів Памви Беринди «На Рождество Христово» і 55-літтю київської публікації праці Михайла Лесева «Фонетичні особливості віршів та передмов Памви Беринди».
Презентована книжка складається з двох розділів: «Дослідження» (21 праця) і «Рецензії та огляди» (14 текстів). Вступну статтю до цієї книжки написав віденський вчений Міхаель Мозер. У заключному слові читаємо: «Треба подякувати професору Михайлові Лесеву за його довгорічну, плідну й якісну наукову працю. Чекаємо на дальші праці. Відень, 18 травня 2016 р.»
Професора 15 липня 2016 р. не стало, та надіюсь, що свою цінну книжку, яку В. Пилипович так солідно підготовив, незабутній Професор Михайло Лесів тримав у руках… ■
