Роман Кабачій ■ УКРАЇНА ■ №44, 2013-11-03
Намагання Росії та путінського кума Медведчука перешкодити підписанню асоціації з ЄС – запізніли як мінімум на кілька років і носять хаотично-спорадичний характер.
Імовірність підписання Україною на вільнюському Саміті Східного партнерства Угоди про асоціацію з Єросоюзом зростає з дня на день. У Верховній Раді реєструють різні за формою пропозицій законопроекти щодо звільнення Юлії Тимошенко; скоріш за все, до Вільнюса її випустять, питання тільки – в якому ступені свободи: полікуватися в Німеччині і повернутися до в’язниці, вийти вільною людиною при позбавленні політичних прав, вийти повністю вільною людиною. А власне, звільнення Тимошенко залишилося останньою невиконаною офіційним Києвом умовою для підписання асоціації. Хоча чимало експертів, як приміром Вахтанг Кіпіані, не впевнені, чи взагалі хоче Віктор Янукович цього підписання, а чи лишень полоскотати нерви кремлівським керівникам, здається, що прагнення підписати цей документ таки переважає.
Інша справа, що й псування нервів Путіну і його ставленикам в Україні в Януковича виходить непогано. Фактично з часів Ющенка, якого керівництво Росії не переносило на дух, російське телебачення не шельмувало так відкрито (з такою ненавистю та піною на вустах) владу України (говорять, приміром, що в Януковича на саму думку про перевибори пробігає холодок по спині, а повернення до Києва після останніх перемовин у Москві окреслили так: «як ошпарений втікав Янукович з резиденції Путіна…»). Янукович не став «проросійським» президентом, бо жадібність Москви завадила йому таким стати. Росія сама розвернула українського президента в бік європейських чиновників, і тепер з ними йому доводиться якимось чином домовлятися – інших шляхів він не має; у перемовинах йдеться вочевидь не лише про те, на яких умовах випускати Тимошенко, а чи матиме Янукович ґарантії Заходу в разі програшу на виборах 2015 р. – приблизно такі, як мав після Помаранчевої революції Леонід Кучма. Симптоматично, що в перемовинах як тоді, так і тепер присутній Александер Квасневський. На думку політичного експерта Юрія Палійчука, Янукович тому й переніс відповідальність за справу Тимошенко на парламент, щоб мати ширший простір для маневру, не втрачаючи можливості в будь-який момент цей процес припинити. Що не означає, що він це таки зробить.
Тому в Москві і ще в кількох політичних головах на кшталт лідера комуністів Петра Симоненка та засновника суспільного руху «Украинский выбор» Віктора Медведчука закипають мізки: як цьому перешкодити.
Фактично, основною проблемою в противників європейського напрямку розвитку України є брак креативних ідей, живих рішень, пропозицій. Аґітація проти зближення з Європою зводиться до того, що в Європі визнані одностатеві шлюби, що хлине до нас потік секонд-хенду і знищить нашу економіку, що – як ствердило нещодавно російське телебачення – на очах українців вивозитимуть вагонами родючий чорнозем, «як під час війни», та ще й «під звуки німецького гімну Європи». Також українців лякають вищими цінами – скільки, приміром, коштуватиме зварення баняка борщу в Німеччині, звісно, не уточнюючи щодо рівня заробітків у країнах ЄС. А що ж позитивне? До позитивного відносимо: радість спільної з росіянами перемоги над фашизмом (це при тому, щоб молоде покоління українців хоч знало, в якому столітті це все і з ким відбулося), радість перебування в Митному союзі, що скоро стане Євразійським, і який той же Лукашенко перманентно не лише критикує, але й дозволяє арештовувати серед білого дня керівника російського «Уралкалію», як такого, що планував рейдерським чином захопити «Білоруськалій». Ще маємо радість канонічного православ’я, але так вийшло, що митрополит УПЦ Московського патріархату Володимир Сабодан підписав разом з «розкольниками» (УПЦ Киїського патріархату) та «уніатами» (УГКЦ) лист на підтримку європейського вибору – урозріз з позицією Московського патріархату. І звісно, російська мова як друга державна – бо «зрадник» Янукович таки до цього не допровадив.
Названі «аґрументи» – в арсеналі «Украинского выбора» та підконтрольної Росії преси. Процент їх впливовості мінімальний, так само як популістські гасла Компартії, котра хоче провести референдум з приводу вступу до Митного союзу. Їхнє гасло «Вернём страну народу!» («Повернемо країну народові») – такий же пустий звук, як брехливі декларації, за якими керівники комуністів бідні як липка і тільки тим же займаються, що воюють з олігархією. Будучи при цьому – зазначмо – в коаліції з реґіоналами (Партія реґіонів — ред.) при голосуванні ключових законів. Тобто ступінь довіри простих людей до проросійських сил мінімальний. Як приклад можемо навести повний провал кількох гуртів, які влітку виступали на концерті до дня Хрещення Русі (лейтмотивом була слов’яно-православна єдність), а тепер же вони проїхалися по обласних центрах з гаслом «Ми єдині» – до 70-річчя початку визволення України від фашизму. Єдині з ким? З Росією? То чому на безплатний концерт приходить 30 чоловік (Черкаси, Херсон)? Показовою була також невелика кількість одеситів, які прийшли визволяти з міліцейського відділку лідера проросійської партії «Родіна» Ігоря Маркова; хоч ці кілька десятків і протрималися ніч, аж поки міліції таки вдалося вивезти Маркова до Києва, сказати після цього, що в Одесі, чи на всьому південному сході панують проросійські настрої, було б великим перебільшенням. ■
