(гс) ■ УКРАЇНА ■ №46, 2015-11-15
Колір майбутнього українсько-європейського зближення, напевно, не рожевий. Сторони мають щораз більше власних внутрішніх проблем.
Центр уваги у Європейському Cоюзі (ЄС) фокусується на біженцях, кризі у Греції, зоні євро та безробіттю серед молоді. Україна теж змагається з проблемою вимушених переселенців, кількість яких досягає 1,6 мільйона людей, що є результатом російської аґресії в Донбасі та анексії Криму.
Над Дніпром картину доповнюють серйозні економічні проблеми. Тому зараз важливо, щоб сторони повністю не втратили один одного з поля зору, щоб Україна не зупинялася в реформуванні країни, а ЄС продовжував підтримувати ці процеси. Такий головний виклик бачать українські, польські та німецькі експерти, які нещодавно дебатували у Варшаві про те, чого очікують українці від Заходу і що отримують у відповідь. У рамках зустрічі, ініційованої Інститутом публічних справ та Фондом Бертельсманна, презентовано цьогорічні дослідження української громадської думки.
За ЄС
Виявляється, що надалі половина українців (51%) підтримує європейський курс і вступ до ЄС. Наполовину скоротилася і становить 17% кількість тих, хто хоче інтеґрації з Росією у вигляді Євразійського Союзу. Дві третини українців, які би взяли участь у референдумі про вступ до НАТО, підтримали б саме цей напрямок. Серед переваг, що їх дає зближення з ЄС, названо зміцнення міжнародної позиції України (59%) і її економіки (56%). Водночас, за останні два роки кількість переконаних у позитивних наслідках зближення з ЄС помітно зменшилася. Вони не стали противниками цього напрямку, але потрапили до групи тих, кому важко відповісти на таке запитання. Варто відзначити, що половина українських респондентів позитивно оцінює політику Заходу щодо російсько-українського конфлікту. Найбільшу шану отримує тут Польща (57%), Німеччина (52%), ЄС (51%) та США (46%). Серед найбільших очікувань українців від ЄС – гуманітарна допомога біженцям (75%), економічна допомога (73%), знесення віз (56%), постачання зброї і вишколи для української армії (55%). Разом з тим, 50% українців хочуть загострення санкцій щодо Росії, а 15% – їх утримання.
Путін програє
Український аналітик Марія Золькіна (Фонд демократичних ініціатив ім. Ілька Кучеріва) наголошувала, що такі результати лише підтверджують переконання українців у правильності вибору під час Революції гідності. Якщо взяти до уваги те, що навіть у Донбасі 1/3 людей підтримує інтеґрацію з ЄС, 1/3 – з Москвою і 1/3 не має визначеної думки, то виходить, що в Україні взагалі нема однозначно проросійського реґіону. В оцінці дослідниці, це показує, що українське суспільство не є так міцно поділене, як могло б здаватись. Натомість Мажена Ґуз-Веттер з Представництва Європейської комісії у Польщі занепокоєна меншою кількістю прихильників інтеґрації з ЄС. В її оцінці, не слід такий стан пов’язувати з браком чіткої перспективи членства України. Тут домашнє завдання має виконати офіційний Київ, оскільки більшість громадян досі у своєму поточному житті не відчула позитивних змін: «Україна сьогодні змагається з двома головними загрозами, тобто мілітарною аґресією Росії і гігантських розмірів корупцією», – сказала М. Ґуз-Веттер, вказуючи основні виклики.
У свою чергу, німецький публіцист Хрістоф фон Маршаль у результатах дослідження бачить тверезість погляду українців. Люди розуміють, що Україна не є аж така приваблива для західних партнерів, тому їхня держава повинна проявити більше активності. Х. фон Маршаль говорив і про програш Владиміра Путіна, оскільки його інтеґраційний проект помітно втрачає в Україні прихильників. Зате Ґжеґожа Ґромадського з Фонду Баторія зацікавила відносно велика кількість відповідей «не знаю» щодо інтеґраційного напрямку. У його інтерпретації, так говорять українці, які не бачать майбутнього в союзі з Москвою, але також курс на ЄС їх не переконує. За словами Ґ. Ґромадського, на рівень євроскептичності впливає «свідомість коштів реформ». Люди просто бачать зростання цін, у тому й оплати за газ. «Можливо, уряд, замість пояснювати необхідність цього роду змін, просто говорить, що такі є вимоги ЄС», – припускає дослідник. На його думку, частина населення може побоюватися й того, що вибір західного напрямку принесе безперервний конфлікт з Росією. Водночас Ґ. Ґромадський бачить позитивну сторону в тому, що прихильниками європейського напрямку є переважно представники молодого покоління.
Що далі?
Відкритою залишається справа відповіді на цього роду виклики. Експерти вважають, що в Україні й надалі треба проводити реформи та чіткіше пояснювати їхню доцільність суспільству. Влада мусить вести з людьми діалог і проводити інформаційні кампанії. Захід свою підтримку повинен постійно прив’язувати до конкретних завдань. Наприклад, обіцяти, що помітний успіх у боротьбі з корупцією наблизить знесення віз. «Нагороди» потрібні також для боротьби з російською пропаґандою, яка старається утвердити в людях переконання, що європейський напрямок не дає жодних позитивних наслідків, а лише кошти і погіршення рівня життя. Працю слід виконати й на рівні ЄС. Зокрема тепер, коли постала проблема біженців, слід пояснювати, що візові полегшення для українців не становлять ніяких проблем. Потрібна і єдність європейських держав у питанні санкцій щодо Росії (діють до кінця січня 2016). Частина держав віддавна висловлюється за їх припиненням, а частина буде це обстоювати, якщо Москва допоможе вирішити конфлікт у Сирії. Проте наразі «миротворчі» здібності Кремля виглядають дуже сумнівно. Важливим контекстом у цьому плані є те, чи новий уряд зуміє знаходити в Європі друзів, щоб розв’язувати українські питання. Наприклад, польський опір щодо допомоги сирійським біженцям може заблокувати бажання деяких держав вирішувати українські справи. «Державний егоїзм» і ділення проблем на «свої та чужі» може мати небезпечні наслідки. Експерти у Варшаві переконували, що для боротьби з найголовнішою з українських болячок – корупцією необхідно ліквідувати не стільки наслідки, як джерело. А ним є така ситуація, що в Україні сьогодні практично кожен політичний проект має свого олігархічного лідера з його фінансовими ресурсами та приватними інтересами. Тому, як говорилося, потрібні правові зміни, зокрема щодо фінансування партій. Ще одна загроза є в тиску Заходу щодо повного дотримання Україною Мінських домовленостей. Вони передбачають, зокрема, статус певної політичної винятковості для Донбасу. В оцінці українського експерта М. Золькіної, у реґіоні нема і довго ще не буде умов для будь-яких демократичних виборів. Одночасно їх проведення дало б лише політичну легітимацію сепаратистам, а Україна з цією проблемою фактично залишилась би сама.
