Степан Мігус ■ ГРОМАДА ■ №20, 2017-05-14
У 60–70-ті роки минулого століття на Вармії і Мазурах була майже сотня пунктів навчання української мови, у яких – біля 4 тис. учнів. Тепер залишилось 45 осередків навчання у школах, 9 міжшкільних та 2 українські шкільні комплекси.
Кураторія освіти Вармінсько-Мазурського воєводства знайшла нині лише 358 учнів, які вивчають українську мову в цьому реґіоні. Такі дані оприлюднено під час зустрічі з учителями і представниками неурядових організацій.
Насправді тільки у двох шкільних комплексах у Бартошицях та Ґурові-Ілавецькому навчається майже 300 дівчат і хлопців, а в пунктах навчання – понад 500. Але навіть ця неповна тисяча не може радувати, оскільки, як виникає з приблизних обрахунків, щонайменше три рази більше українських дітей не охоплені навчанням рідної мови. А якщо дорахувати дітвору українських заробітчан, то ця цифра значно б зросла. Але рахувати не доводиться, бо ці батьки про навчання рідної мови своїх нащадків просто не дбають.
Згадана зустріч з представниками кураторії відбулася з ініціативи Ольштинського відділу Об’єднання українців у Польщі. Організація занепокоєна ситуацією українського шкільництва у зв’язку з реформою освіти, яку вводять блискавично і при значному спротиві батьків та вчителів, а про освіту меншин ніхто не згадує.
На це занепокоєння прореаґувала уповноважена вармінсько-мазурського воєводи у справах національних меншин Моніка Шустович, організуючи у квітні зустріч представників меншин з куратором Кшиштофом Новацьким. Він з’явився під кінець зустрічі, вразивши присутніх ствердженням, що «Річпосполита позбулася своїх центрів у Львові і Вільні», тому їй довелося перенести їх «на захід Європи».
Директори шкіл, вчителі рідної мови, у першу чергу, непокоїлися ліквідацією гімназій, відновленням 8-річних початкових шкіл і 4-річних ліцеїв. Це спричинить зміни у місцях навчання, перенасичення будинків учнями, через що й уроки української мови можуть бути «зіпхнуті» не лише до останніх годин навчання, але й до неякісних приміщень. Подібні випадки вже траплялися на Вармії і Мазурах, коли в місцевості, у якій половину населення складають українці, дітям дали приміщення в підвалі. Усі ці ускладнення можуть спричинити клопоти з довезенням дітей. Досі не раз траплялося, що перевізник не хотів чекати по дві-три години на українських учнів або не підвозив їх на сьому годину ранку на урок рідної мови. Впроваджування реформи шкільництва значно cпізнило набір учнів як до початкових класів українських шкіл у Бартошицях і Ґурові-Ілавецькому, так і до ґурово-ілавецького ліцею.
Вже кілька років тривають труднощі з підручниками української мови, не кажучи про букварі чи підручники історії та географії, а також допоміжну літературу. Після ліквідації, а точніше приватизації шкільних і педагогічних видавництв, нема кому видавати навіть найпотрібніші українські книжки для старших класів. Учителі майже в один голос підкреслювали, що дуже складно отримати від дирекцій шкіл, у яких ведеться навчання мови нацменшин, грошові засоби на комп’ютери і програми. Здебільшого педагоги приходять з власними лаптопами. Хоч на учня у школі, який вивчає рідну мову (не польську), з державної скарбниці виділяється на третину більше грошей, але вони не цільові, тобто не потрапляють до пунктів, а «йдуть» у спільний казанок самоврядних структур, до яких належать школи. Учителям мов меншин субвенції потрібні на оплату автобуса чи костюми, якщо в освітньому закладі діють художні гурти, які виїжджають з концертами. Виявляється, що найчастіше нема грошей на відрядження педагогам, які хочуть взяти участь у курсах підвищення кваліфікацій чи конференціях. Треба теж «дофінансовувати» виїзди вчителів та учнів до духовних батьківщин, купівлю допоміжних посібників: мап, словників, аудіо- і відеоматеріалів. Не є оплачувана праця педагогів поза уроками.
Візити дивних гостей у деяких українських школах і спроби викликати конфліктні ситуації або звинувачення в германізації дітей в одній з підольштинських шкіл, де на уроки німецької мови батьки записали багато дітей, викликають певні сумніви щодо наведених декларацій. Однак тепер через те, що процеси, пов’язані з реформою освіти, діються у прискореному темпі, реальною є небезпека «загубити» на цій дорозі значну частину учнів. Влада не дослухається до думки своїх громадян. У цьому переконані вчителі. Майже мільйон підписів, зібраних за проведення референдуму у справі реформ, влада не бере до уваги. ■
