Богдан Гук ■ ПУБЛІЦИСТИКА ■ 2009-08-06
Про пам’ятник у Вапівцях повідомив мене інформатор на початку 2009 р. Пошуки в інтернеті виявили статтю Я. Швіца “Таємниця лісничівки Целінів” (“Жицє підкарпацьке”, 2 квітня 2008 р.). З неї можна було довідатися, що місцевий лісничий З. Пшибильський, пізніший ініціатор увічнювальних робіт, одного разу знайшов у видавництві Дирекції державних лісів з Коросна інформацію про те, що “вночі з 27 на 28 жовтня 1945 р. були тут убиті лісничий із сином та ще одним чоловіком”. Це зробили “бандерівці”.
За опублікованою Я. Швіцом інформацією, отриманою від народженого 1925 р. мешканця Вапівців В. Кринського “У 1945 р. війна нібито закінчилася, але по лісах ще ходили люди з ґвинтівками. Навесні така дика партизанка прийшла в село та забирала худобу, також в українців. Потім худобу два дні тримали в лісничівці, а згодом погнали її на Порохник. Хтозна, чи бандерівці не подумали, що Подляха мав з цим щось спільне. Восени прийшли до нього вночі та під стіною дому застрілили Францішека…”. Жертвами впали Ф. Подляха, його син і служниця. Уже я сам довідався, що їхні тіла були похоронені, мабуть, на цвинтарі в Острові.
Поїхав я у Вапівці. У центрі села звернув управо та піднявся польовою дорогою вгору. Увійшов у ліс. На краю лісу побачив немалий пам’ятник на місці спаленої лісничівки. Акуратна робота, ніде правди діти, однак до повної орієнтації бракувало в мене кількох деталей. Я звернувся насамперед до пана З. Пшибильського і довідався, що він не знає, чи був дозвіл на спорудження пам’ятника, чи ні.
Зверхником лісничого з Вапівців є П. Влодек, шеф Надлісництва “Красичин”:
Минулого року група мешканців села Вапівців звернулася до мого надлісництва з проханням про те, чи можуть прочистити місце по лісничівці та поставити там хрест із табличкою. Я не бачив ніяких перешкод для виконання їх плану.
П. Влодек поінформував мене потім, що в його надлісництві працює юрист, але в нього ніхто не консультувався щодо того, який юридичний шлях передбачує польське законодавство для спорудження пропам’ятних знаків. Усе-таки в жовтні 2008 р. пам’ятник на території Надлісництва “Красичин” був готовий і відкритий.
– Пане надлісничий, що стоїть у лісі у Вапівцях?
Там стоїть хрест із табличкою. І все – відповів красичинський надлісничий П. Влодек.
Чому, на ваш погляд, не треба було звернутися про дозвіл на будівництво хреста… закріпленого на камінному постаменті півтораметрової висоти та з меморіальним написом?
Я не відповім на це питання, не зумію… Здається, це була ініціатива мешканців, які кругом щось увічнюють на цвинтарях.
Власником території є Надлісництво “Красичин”. А хто був інвестором?
Мешканці села.
Чи був якийсь лист у цій справі?
Ні, усе погоджено усно.усе погоджено усно.
І я далі також полагоджував справу з надлісничим Влодеком усним шляхом. Виявилося, що шеф “Красичина” знає про існування Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва як установи відповідальної за дотримання законодавства при будівництві меморіальних споруд. Однак він дотримувався погляду, що не треба заважати людям у виконуванні їх ініціатив. Тоді я ствердив:
Як видно, ви уникаєте органів польської держави…
У світлі сказаного ви маєте рацію…
То маємо будівельну самоволю, чи ні?..
Не знаю… (після довшого мовчання).
Тобто пам’ятник є леґальний? По державних лісах у Польщі можна будувати різні речі без дозволів?
Я знаю різні пам’ятники…
Ви знаєте, я вертаюся з Вапівців, там живуть різні люди, тут є національно мішана територія. І не можу сказати, що цей пам’ятник викликає однозначну симпатію…
(Довге мовчання).
* * *
Цікавим є те, що ні в пресі, ні під час розмов з лісничим Пшибильським чи з надлісничим Влодеком Ф. Подляха не піддається осудові як той, хто брав участь у грабуванні односельчан. То чи на пам’ятнику не мала б бути і та частина напису, яка показує, ким насправді був Подляха? Яку мав участь у підлій роботі? А чи не показував тих родин, у яких можна, бо вони українські, під загрозою вбивства красти корови і телята? А хто знає, скільки було вбитих у Вапівцях українців – громадян Польщі тими ж грабіжниками від Порохника? У мене є такі дані, я охоче надам їх надлісничому Влодекові або А. Пшевозникові як секретареві РОПБіМ.
Мені далеко до оправдовування вчинку УПА, але не розумію, чим Подляха заслужив на пам’ятник? Тим, що помагав грабувати в людей худобу, без якої не в одній родині діти довго мусили забути про смак молока?..
“Наше слово” №32, 9 серпня 2009 року
