Григорій Сподарик: Чи поза освітою меншин існує шанс, щоб учень польської школи зіткнувся з Тарасом Шевченком?
–Любомира ТХІР: В нашому реґіоні прикладом такого контакту може бути організований школою ім. Лесі Українки воєвідський конкурс художнього читання “Пізнай наш край”.

А як учні сприймають творчість самого Кобзаря? Вивчають стільки, скільки від них вимагає школа, чи може проявляють більше зацікавлення? Чогось шукають, хочуть входити глибше?
-Особисті пошуки починаються тоді, коли учень зацікавиться даною постаттю. Тоді діти шукають інформацію в Інтернеті, готують власні презентації.
Усе полягає у вмілому поєднанні теми із можливостями, які дає сучасна техніка. Звичайно, усе це також залежить від індивідуальності – хтось робить більше, бо насправді цікавиться, інший не виходить поза шкільні вимагання. Нема якоїсь визначеної норми. Проте, бачу також: коли їдемо в Україну, молодь шукає і хоче купити “Кобзар”.

Це вияв справжнього зацікавлення творчістю чи просто закодована в підсвідомості потреба мати цю книгу?
-Часто саме це друге. Молоді просто хочуть його мати, бо вважають “Кобзар” за “святість”, яка повинна бути в кожній хаті. Це особливо відчувається серед учнів, які походять зі свідомих сімей. Так проявляється спосіб виховання.

Може Ви запам’ятали якісь виняткові учнівські роздуми про самого Шевченка або його творчість?
-Грамотні учні завжди вміють зачитати з пам’яті його твори. Часто цю постать вибирають для презентації на випускних іспитах, показуючи в різних аспектах: як поета-романтика, художника, борця за правду, волю тощо. Попри те, що тепер учні щораз частіше сягають по нові теми із сучасної літератури, то “Кобзар” надалі не випадає з кола зацікавлення. Можливо, вплив його вже не такий сильний, як це було у випадку старших поколінь, проте я вважаю, що творчість Шевченка абсолютно актуальна й потрібна, особливо для нас, бо живемо на чужині.

Як навчати про Кобзаря, щоб не було нудно і не закінчилося лише фразою “будитель нації, видатний український письменник”?
-Учителі мусять бути дуже креативні. Це має бути не лише ознайомлення з біографією чи творами – треба сягати до способів навчання, які активізують. Важливі, наприклад, інсценізації, де дитина сама втілюється в роль Тараса Шевченка чи його друзів – і має нагоду відчути духовну близькість з цими постатями. Варто теж підручникові відомості на цю тему доповнити фраґментами фільмів та взагалі використовувати комп’ютери і доступний мультимедійний матеріал. Ідеться про те, щоб на шкільній програмній основі дитина спробувала створити щось сама. З іншого боку, важливо, щоб учень максимально багато виніс з уроків, бо вдома переважно поповнення знань уже не відбувається. Ми в школі маємо навчити любити рідну мову, а разом з нею – і Шевченка. Просто безцінним є також повезти учнів в Україну, чи, як у нашому випадку, до близької Литви, щоб пройтися Кобзаревими стежками, пізнати місця, у яких живе пам’ять про нього. Такі екскурсії насправді дають гарні результати з запам’ятовування.

Якщо говоримо про результат: яку користь отримує молодий представник нашої громади від того, що за посередництвом системи освіти зустрінеться з Шевченком?
-Його творчість напевно підкріплює нас з точки зору національної свідомості. Крім того, вчить патріотизму і нескореності. Останнє стосується не лише українства, а й загалом людської позиції. Саме на творах Шевченка можна показати, наскільки безцінним є вміння поборювати проблеми, які трапляються в житті. Ця постать дає також приклад, як негаразди чи біду можна подолати впертістю і талантом. Бути сильним у своїх стремліннях – це те, чого від Кобзаря може кожен учень навчитися і потім втілювати у своїх життєвих виборах. Життя нашого Кобзаря дає також дуже добрий приклад позитивних польсько-українських взаємин, які можуть розвиватися навіть попри складні історично-політичні обставини. На цій основі ми можемо навчитися цінувати дружбу між нашими народами, а крім того – шанувати своє походження, мову та культуру предків. Звичайно, Шевченко приносить нам передусім чудову українську мову, а він сам є доказом її високої вартості. Це для нас вихідна позиція, щоб не соромитися свого українства, а навпаки – пишатися ним. Твори Шевченка перекладено багатьма мовами, до його могили в Каневі приїжджають делеґації з усього світу, – це, мабуть, найкращий доказ, що ця постать не повинна бути нам байдужою.