Коментар Ярослава Присташа ■ ПОГЛЯДИ ■ 2011-09-08
На кінець серпня плановано урочисто відкрити кладовище вбитих українців у Сагрині в присутності президентів Польщі та України, а також цвинтар в Острівках на Волині. Оскільки у Волі-Островецькій на Волині ще ідуть ексгумаційні роботи, то церемонію в Сагрині перенесено на вересень. Але чи голови країн дотримаються цього терміну – невідомо: він переносився не вперше.
Замість цього Віктор Янукович зустрівся з Броніславом Коморовським в Юраті й поклав квіти на Вестерплате. На неофіційній зустрічі з польським президентом обговорювалися, зокрема, справи Східного партнерства, політична ситуація в Україні та питання можливого підписання договору ЄС з Україною про асоційоване членство у вересні. Виходить – нормальні консультації. До того ж, сам президент України нещодавно заявляв в інтерв’ю “World Street Journal” про незворотне устремління України в Європу. Однак, якщо Київ явно нехтує демократичними принципами (йдеться передовсім про ув’язнення головної опозиціонерки Юлії Тимошенко), то тим самим дає арґументи скептичним щодо асоціації України з ЄС державам; до цього доходить переслідування журналістів та нечітка позиція стосовно митної зони з Росією.
Саміт Східного партнерства – не за горами, він відбудеться у Варшаві 29-30 вересня. Київ – замість того, щоб підготуватися як слід – приймає незрозумілі рішення. Варто зауважити, що для Західної Європи більш важливими сусідами є держави Північної Африки. Хоч на південь від Європи тепер неспокійно, то фінансування проектів з єврофондів там утричі більше, ніж у Східній Європі. Попри те, що ЄС був повністю не готовий до арабської революції.
Польська сторона обстоює думку, що всі сусіди повинні бути однаково важливі. Якщо сам Київ не виб’є з рук Польщі козирів господаря в ЄС, то шанси – не втрачені. Головне – переконати країни, які не дуже хочуть ратифікувати угоду про асоційоване членство України. Підписів має бути 27 – тобто кожного члена ЄС. До того ж, чи Україна вистоїть перед російським економічним шантажем?
Ситуація в Україні справляє враження початку виборчої кампанії до парламентських виборів, які відбудуться 2012 р. Партія реґіонів, схоже, програє вибори (сам В. Янукович має підтримку на рівні 15%). Щоб таке не здійснилося, слід підготувати підґрунтя ще до 2012 р. – так, як це було на муніципальних виборах. Прямого фальшування не буде, але все залагоджуватиметься раніше: наприклад, виключенням як головного опонента Ю. Тимошенко з виборів, викресленням невигідних кандидатів. Однак такі дії спричинять ще гірший варіант – до влади на всеукраїнському рівні може прийти “Свобода”. Тоді від Європи сподіваймося остракізму (відкинення – ред.) України: так, як це було колись з Австрією. Чи в Україні виклюється нова, серйозна опозиція ще до виборів? Це скоріше будуть олігархічні проекти. Якщо досі за нової влади політична система не змінилася, то годі чекати раптового протверезіння й політичної зрілості українських політиків – незалежно від їхнього напрямку.
Тим самим Україна може утвердити себе в буферній зоні – Східній Європі. Про Центральну Європу – годі вже говорити. Імперські проекти – яґелонський, габсбурзький, німецький “Mitteleuropa” – давно вже не існують. Усі країни на захід від СРСР – у ЄС. Вони тепер набули євросоюзної свідомості. Насправді Центральна Європа не існує. Лишаються Балкани, які незабаром будуть в ЄС, та периферії справжньої Європи, тобто Схід.
Чи Україна вибереться з болота? Це – не риторичне питання…
“Наше слово” №37, 11 вересня 2011 року {moscomment}
