Степан Мігус ■ КУЛЬТУРА ■ №45, 2016-11-06
Незвичайна творча подія мала місце в Театрі Стефана Ярача в Ольштині 18 жовтня, у день відкриття Х Міжнародного театрального фестивалю «Демолюди – Нова Європа». Цей престижний захід розпочинав мультимедійний спектакль-концерт «Невідома Україна», який є угорсько-українським проектом. У день вистави публіка, яка вщерть заповнювала зал театру, дивувала виконавців, а виконавці захопили глядачів, отже взаємному захопленню під час фіналу не було меж.
Згаданий проект підготував чільний представник угорського руху молодих фолькових музикантів Міклош Бот (Miklos Both). Презентація проекту проходила в рамках Угорського року культури. М. Бот ще перед початком вистави наголошував: «Я певен, що моя дворічна праця покаже Україну у зовсім новому світлі. А докладніше кажучи, пізнаємо таку громаду, яка живе поряд, але поза трагедією війни, якою вона охоплена, нічого про неї не знаємо».
Артист понад два роки працював над цією виставою. Відвідував східні реґіони України, які лежать упритул до охопленого війною Донбасу і Луганщини. Перше, що він помітив, – це неправдоподібна біда і… туга частини мешканців за рідними сторонами. Бо ж у краях, які відвідував, живуть нині і переселенці з околиць Чорнобиля. Захопило його й дивувало те, що саме по селах зберігається українська культура, яка виводиться з глибини століть і не піддається впливам західної цивілізації. Селянська культура сотні років зберігає свої традиції, охороняючи в цей спосіб від космополізації і великі міста. Оберегом цієї культури є, насамперед, жінки, бо ж мужчини небезпечно спиваються, підтримуючи, на жаль «традиції» Російської імперії, а потім і СРСР… Цей сумний факт спричинився до виникнення багатоголосся в піснях, отак жінки висловлювали свої настрої та емоції, віддаючи біль трагедії, яка їх постигла…
У складі кільканадцятиособового гурту, який М. Бот залучив до здійснення проекту, є і вокальна частина відомого колективу «Божичі». Одним з основних напрямків діяльності ансамблю стало наукове дослідження сіл України з метою запису зразків автентичного фольклору. Члени гурту досліджували села уздовж таких річок, як Десна, Псел, Рось, Вовча, Самара, Ворскла, Оріль, Південний Буг, Айдар, Сіверський Донець, Бик, на території десяти областей України: Київської, Полтавської, Сумської, Чернігівської, Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Хмельницької, Вінницької, Луганської… Найкращі зразки їхніх надбань були презентовані на сцені ольштинського театру. Поряд з цим професійним гуртом виступили автентичні селянки та поодинокі мужчини, які від діда-прадіда передають собі пісенні надбання… Лунають пісні про Берестечко, козаків, боротьбу з татарами і турками, бусурманську неволю. Жоден професіоналіст так від серця, від душі заспівати не спроможний. Заспівали, як висловилася одна з місцевих газет «з силою цунамі», пригадуючи автентичну українську культуру.
Своєрідним доповненням були теж короткі фільмові картини, записані М. Ботом, у яких зафіксовано автентичні розповіді вже стареньких селянок (деякі з них беруть участь у проекті). Жартуючи, бабусі дотепно розповідають про те, яку кар’єру вони роблять, і що їх чекає дорога на сцени… Америки. На іншому фільмі видно, як давні мешканки відвідують залишені рідні хати в Чорнобилі. Покинуті спорожнілі хати, занедбані кладовища, здичавіла природа і туга, висловлена у нашвидку від душі створеній пісні, яка дозволяє зменшити біль…
Творець проекту віддав шану і зберіг гідність старості, вказав на найважливіше в людському житті. Показав понадчасові якості, які не дозволили загубити найсвятішого ісповідуваним нині культом молодості і мамони… Здаватися могло б, що давні ліричні пісні можуть приспати публіку. Однак динаміки виконавцям спектаклю тільки позаздрити. Публіка, переважно таки українська, нагородила артистів рясними довготривалими оплесками, раніше не сподіваючись таких емоцій. Гомінке «Многая літа» виявилося заскоченням і несподіванкою для артистів. Вони не сподівалися зустріти в колишній Східній Пруссії українців, і нічого не знали про злочинну Акцію «Вісла»… Одна з бабусь у розмові з представниками української громади скоментувала: «Отака то наша доля. Де не поткнешся, всюди українці. Шкода, що лиха доля кидає нами по світах… А нині за мирний світ віддають своє життя наші онуки, і мій також». По очах жінки покотилася сльоза.
Завдяки багаторічній співпраці Ольштинського відділу ОУП з Театром Стефана Ярача в Ольштині, українці мали змогу придбати квитки на цей неповторний спектакль на третину дешевше. ■
