Мирослава Олійник ■ ПОДІЇ ■ №50, 2012-12-09

Скільки сліз вилило розтерзане Закерзоння – до сьогодні не зникає цей біль… Скільки написано книжок, віршів, спогадів, розповідей, скільки написано й відспівано пісень… У пісні можна найточніше й найглибше передати всю гамупочуттів людини, у якої відібрали найважливіше – малу батьківщину, без котрої вона ніколи не може бути повноцінною людиною. Адже душевний неспокій не можна вгамувати навіть мільйонами умовних одиниць…

Саме такі люди та їхні нащадки, родичі й просто всі зацікавлені недавньої неділі прибули в гостинний Городок на Львівщині, щоб спільно відсвяткувати ХІ Міжреґіональний фестиваль-конкурс «Пісні незабутого краю». Назва говорить сама за себе – незабуті найдорожчі землі дитинства, юності, землі Лемківщини, Підляшшя, Надсяння, Холмщини, Любачівщини. Цей ґрандіозний захід є відтворенням та популяризацією мистецтва депортованих етнічних українців з історичної Батьківщини. Площа Закерзоння – приблизно 19,5 тис. км2.
На недільний фестиваль прибули понад 50 колективів зі Львівської, Тернопільської, Волинської, Рівненської, Івано-Франківської областей. Участь узяв і мій, Миколаївський район, а саме народний фольклорний ансамбль села Берездівців «Берездівчанка» під керуванням М. Іваницького, голова суспільно-культурного товариства «Устрики» з Миколаєва Віктор Козоглодюк, який прочитав вірш М. Дацька «Ой посумніли гори Карпати». «Берездівчанка» входить у самобутній осередок «Надсяння».
Вітали учасників та гостей фестивалю міська влада районного міста Городка – О. Дунас, В. Полумацканич, М. Савка, голова Світової федерації українських лемківських об’єднань Софія Федина, голова Об’єднання товариств депортованих українців «Закерзоння« Володимир Середа, голова Львівської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» О. Майкович. До речі, С. Федина була першим лауреатом премії І Фестивалю-конкурсу «Пісні незабутого краю». Лемківська співанка, яку вона виконала, була підтвердженням невмирущості української культури, звичаїв і всього українського народу. Переселенський люд пані Софія порівняла з насінням дуба, з якого виростає кремезне дерево, а свідки та нащадки примусових виселень не тільки не зникли з «лиця землі» за 65 років, а й твердо стоять на ногах.
Престижності фестивалеві укотре надала народна артистка України, лауреат державної премії ім. Т. Шевченка, професор Львівської державної музичної академії ім. М. Лисенка Марія Байко, яка очолила журі.
Масштабність фестивалю полягала в оцінюванні виступів у семи номінаціях: хорові колективи, вокальні ансамблі, читці, вокально-інструментальні ансамблі, хореографічні колективи, авторська пісня, солісти­вокалісти. Це був справжній калейдоскоп пісень, танців, віршів, а також розмаїття костюмів, музичних інструментів, атрибутів.

Наймолодша учасниця – Оксанка Процак з дитячого релігійно-фольклорного гурту «Лемчатко» міста Калуша Івано-Франківської області, якій лише три з половиною рочки. Її слова-звертання до Бога «Верни нам рідну Лемківщину і самобутність сохрани…» зворушили присутніх до сліз.
Ідею провести фестиваль-конкурс свого часу подав лемківський поет Василь Хомик, на слова якого створена урочиста «Фестивальна пісня», музику до якої написала Леся Гуріна. Плідну ідею підтримали Городоцька міська рада і городоцькі суспільно-культурні товариства «Холмщина» і «Надсяння» – так, 2001 р. був проведений перший подібний захід. За кожним разом географія учасників значно розширилася не тільки по Україні, а «зачепила» й Польщу та Словаччину. Адже люди, яких примусово виселили з рідних земель, «розлетілися» по світі, як птахи. Тому зібратися сьогодні до гурту, заспівати українську народну, обрядову, автентичну пісню свого краю, станцювати народний танець – єдина можливість представити українське мистецтво духовно багатих земель Закерзоння. Про пам’ять треба говорити окремо, але слова «Волають мертві і живі…», що прозвучали зі сцени, – не обминули, напевно, нікого…
Мене вразив фон сцени: малюнок, зліва якого – три великі дзвони з написами «Холмщина», «Лемківщина», «Надсяння» (назви городоцьких районних суспільно-культурних товариств, які є організаторами фестивалю); під ними – дерев’яна церква; праворуч – емблема фестивалю (калина, від якої летять лелеки, назва «Пісні незабутого краю»); вгорі – чорно-оранжеві хмари, що теж мають свій підтекст; і все це охоплене внизу вогнем. Так горіли лемківські, бойківські церкви й хижі…
Серед різних заходів, що постійно відбуваються по всій Україні, фестиваль «Пісні незабутого краю» можна назвати незвичайним, неповторним. І про нього можна написати багато, адже він стає святом для вихідців із Холмщини, Надсяння, Лемківщини та Підляшшя, а також виявленням і підтримкою талановитих виконавців різного віку, популяризацією і відродженням творів українського музичного мистецтва незабутого Закерзоння.
Крім численних нагород і похвал на адресу виконавців у різних жанрах, ґран-прі виборов народний жіночий вокальний ансамбль «Журавка» з міста Жовкви Львівської області. ■

Поділитися: