Катерина Прищепа ■ ПОДІЇ ■ 2009-03-04
Україна переживає новий сплеск соціальної активності, а останнім часом у країні значно посилився рух самоорганізації громад. У групи об’єднуються працівники підприємств, яких намагаються звільнити з порушенням законодавства, жителі окремих районів чи міст, де представники самоврядування не виконують своїх зобов’язань, а також представники окремих соціальних груп. Ці події вражають, якщо врахувати, що за кілька років, які минули після помаранчевої революції в Україні, більшість громадян встигли розчаруватися в громадських акціях протесту. Цьому сприяли як і сумнівні для України наслідки революції – постійні чвари між представниками урядових коаліцій, невиконання жодної з програмних обіцянок тоді ще кандидата в президенти Віктора Ющенка, так і неприхована корупція. Іншим важливим чинником розчарування стала практика “постановочних” акцій, коли окремі політичні партії наймали людей для участі в протестних “масовках” під своїми прапорами. Але тепер тяжкі наслідки економічної кризи для України разом із фактичною бездіяльністю уряду примушують українців шукати нових способів захищати себе.
{mosimage}
Лютий в Україні почався із захоплення робітниками Херсонського машинобудівного заводу. Третього лютого працівники зайняли адміністративні приміщення підприємства з вимогами виплатити заборговану їм заробітну плату. Завод не розрахувався з працівниками ще за вересень 2008 р. Загальний борг перед ними складає близько 5 мільйонів гривень. Слід зазначити, що затримки заробітної плати в Україні – поширене явище і не завжди ці затримки виникають через об’єктивні причини – нестачу коштів у власників підприємства. Дуже часто власники підприємств просто розраховують на те, що працівники не зможуть законними способами домогтися виплати їм боргів. Хоча суди найчастіше задовольняють вимоги працівників підприємств щодо виплати зарплат, ці рішення дуже важко виконати через особливості роботи державної виконавчої служби.
Також підігріває бажання “зекономити” на працівниках і бездіяльність правоохоронних органів. Згідно з українським законодавством, за затримку заробітних плат керівництво підприємств можна притягнути навіть до кримінальної відповідальності. Але за весь час незалежності України повідомлень про такі випадки не було.
Окрім того виявилося, що останні кілька місяців власники заводу намагалися “вивезти” усе його майно й активи і переписати на інше підприємство – “Білоцерківський машинобудівний завод”, який належить тому ж власникові. У планах власників було ліквідувати завод у Херсоні, а на його базі зареєструвати нове підприємство. Завдяки цьому планували скоротити без належних компенсацій близько половини працівників заводу. Так 20 січня робітники ХКЗ, з’явившись у бухгалтерії, щоб одержати довідки для біржі праці, зі здивуванням виявили, що з заводської прохідної зняли вивіску “Херсонський машинобудівний завод”. Другим сюрпризом стало те, що бухгалтерія в повному складі звільнилася. А саме підприємство, нібито, взагалі зникло з державного реєстру.
З огляду на ці обставини до приватних вимог працівників додались і вимоги політичного характеру. Працівники вимагають націоналізації заводу. Висунути таку вимогу його працівників заводу спонукав невдалий досвід заводу в статусі приватного підприємства. Із часу приватизації заводу в 90-х роках він постійно працював із перебоями, затримував заробітну плату працівникам. Теперішня ж ситуація на заводі не додає довіри до приватних власників. Після захоплення адміністративних приміщень керівництво спробувало вивезти з території заводу кілька десятків готових до використання сільгоспмашин та перегнати їх до Білої Церкви в Київській області, де знаходиться ще один завод сільгосптехніки.
Організаційну та юридичну підтримку працівникам надають громадські активісти. Кілька людей приїхали в Херсон з інших великих міст України саме для цього. Вони роз’яснювали норми українського трудового законодавства, роздавали робітникам інформаційні матеріали. Також ці люди сприяли висвітленню подій на заводі в ЗМІ – готували та розсилали прес-релізи, допомагали організовувати роботу журналістів, які прибували на завод.
Поки ситуація в Херсоні залишається невизначеною. Керівництво області та міста заявило про свою підтримку працівників, але поки що ця підтримка надається лише на словах. Тим часом до вимог протестувальників там додалася вимога про відставку голови обласної державної адміністрації Бориса Силенкова. Саме він як голова виконавчої влади мав би вжити заходів щодо покарання власників підприємства, яке заборгувало працівникам, але не робив цього.
Зараз приклад херсонських робітників вирішили взяти на озброєння в Харкові. Від 9 лютого тривають протести на Харківському аґреґатному заводі. Протести почалися там спонтанно і працівники не мали навіть сформульованих вимог. Уже за кілька годин після початку акції на заводі опинилися кілька громадських активістів, які роздавали листівки з інформацією про події в Херсоні, що стало стимулом для працівників заводу продовжувати акцію.
На 18 лютого планувався страйк працівників одного з найбільших хімічних підприємств України – державного підприємства “Хімпром” у Первомайську Харківської області. На сьогодні заборгованість заводу перед працівниками складає 5,8 млн. гривень. Іще 2005 р. щодо підприємства розпочато процедуру банкротства, але його робота не припинялась.
Паралельно з виступами робітників починають організовуватись групи протесту за іншими ознаками. У Києві 5 і 6 лютого відбулися протести організацій автовласників, які вимагали спростити процедури реєстрації автомобілів та знизити транспортний збір – податок, який платять власники автомобілів, і збори з якого мають іти на утримання доріг. Приводом для акції стало рішення Кабінету Міністрів України з 2009 р. підвищити ставку транспортного збору майже в п’ять разів – до 30-120 гривень за 100 кубічних сантиметрів об’єму двигуна, а також рішення про введення тимчасових транспортних талонів – документа для тих, хто управляє чужим авто за довіреністю. Процедура видачі таких тимчасових талонів означала б необхідність додаткової перевірки автомобіля та сплати додаткових коштів – близько кількох сотень гривень. Під час акції кілька тисяч автомобілів з різних реґіонів України фактично заблокували “урядовий квартал” у Києві. Колона автомобілів кілька годин їздила довкола будинків ВР та Кабінету Міністрів. За два дні після проведення акції автомобілістів Кабмін України оголосив про наміри скасувати тимчасові талони, а також переглянути ставки транспортного збору. Поки що автомобілісти чекають рішень, але заявляють про готовність повторити свої акції в разі потреби.
Окрім цієї тимчасової перемоги, ентузіазм громадських активістів підігрівають приклади кількох вдалих кампаній протесту, які відбулися протягом 2008 р. Серед – скасування незаконного будівництва в заповідній зоні Києва – території історичного “граду Володимира” на Пейзажній алеї. Незважаючи на те, що ця територія належить до “охоронного списку” ЮНЕСКО, керівництво Міністерства закордонних справ мало намір побудувати там житловий будинок, при цьому іґноруючи рішення суду про заборону будівництва. Ініціатива “Збережи Старий Київ” кілька місяців протистояла забудовникам – фізично перешкоджаючи будівельним роботам. Урешті, будівництво було припинено. Тепер активісти ініціативи допомагають мешканцям різних районів Києва, які намагаються зупинити сумнівне будівництво біля їхніх домівок.
Щоправда, за словами активістів – більшість українців поки що не готові захищати себе. Спроби захисту своїх майнових прав зараз іще занадто рідкісні, а про участь в акціях проти сумнівного будівництва та протизаконних дій місцевого самоврядування замислюється ще менше українців. “Навіть коли в Києві починають будівництво на дитячому майданчику і мешканцям сусідніх будинків це не подобається, вони не беруться робити щось самі, а просять активістів приїхати і протистояти будівельникам замість них”, – говорить учасник ініціативи “Збережи Старий Київ”, журналіст Ігор Луценко. Окрім того, правозахисники мають побоювання, що в разі невдалих протестів багато зневірених людей можуть вдатися до насильницьких заходів, що може спричинити ланцюгову реакцію по Україні. На думку відомого правозахисника, адвоката Тетяни Монтян, у такому випадку існує небезпека масових безпорядків і значних жертв.
Надії на позитивний сценарій розвитку подій дають сучасні можливості комунікації та мобільність активістів. Сьогодні успіхів небагато, але учасники різноманітних громадських ініціатив в Україні поступово набувають досвіду участі в судових процесах, освоюють методи привернення уваги ЗМІ, а також створюють свою соціальну мережу. Оголошення про чергові акції протесту публікуються на сторінках соціальних мереж в Інтернеті, що дозволяє швидко мобілізувати людей.
“Наше слово” №10, 8 березня 2009 року {moscomment}
