Ярослав Присташ ■ ПОДІЇ ■ №19, 2015-05-10
Донедавна на посткомуністичному просторі Європи панувала єдина інтерпретація боротьби з фашистською Німеччиною, накинута Радянським Союзом.
Досі Росія підтримує міф Великої вітчизняної війни, яка розпочалася нападом німецької армії на мирний Радянський Союз 22 червня 1941 р.
Самотня Москва
Внаслідок російської аґресивної політики та реабілітації совєтських «цінностей», зокрема самого Сталіна, Україна і Польща змінили спосіб і дату відзначення Дня перемоги. Щоб не підтримувати імперських амбіцій Росії, яка використовує День перемоги для демонстрації сили, доблесті і всіх цінностей «російського світу», до Москви на парад не приїдуть (стаття писалася до закриття номера 4 травня – Я.П.) лідери найважливіших держав. Президент Росії залишиться в товаристві собі подібних голів держав. Навіть президент Білорусі 9 травня прийматиме парад у Мінську (у Москві він буде 8 травня). Отже, починає рватися спільне святкування Дня перемоги, коли до російської метрополії з’їжджаються заприязнені та залежні економічно і політично голови держав.
Акт про капітуляцію збройних сил Вермахту сторони підписали 7 травня о 2 год. 41 хв. за середньоєвропейським часом. Капітуляція набула чинності 8 травня о 23 год. 01 хв. За радянським часом це 9 травня 02 год. 01 хв., за теперішнім українським – 00 год. 01 хв. День перемоги, за логікою, повинен відзначатися згідно з часом і днем на місці події. Маніпуляції Кремля з датами і часом мали на меті підкреслити роль СРСР у перемозі та виняткове значення своєї держави у світі. Саме тому Сталін вирішив установити окреме свято.
Український дискурс перемоги
Указом Президента України від 24 березня 2015 р. встановлено 8 травня Днем пам’яті та примирення, а в День перемоги (9 травня) мають бути проведені заходи, приурочені до 70-ї річниці перемоги над нацизмом у Європі. Крім того, 2 вересня 2015 р. (день капітуляції Японії перед американською армією) мають відбутися заходи, присвячені 70-й річниці завершення ІІ Світової війни. Тим самим Україна вписала у свій історичний календар пам’ять про українців, які воювали в Червоній армії (ЧА) на Далекому Сході. Це означає, що політики починають прислуховуватися до молодих істориків з Інституту національної пам’яті і відкидати совєтську риторику про ІІ Світову війну.
Поділ урочистостей на два дні є компромісом між комуністичним святом і європейською традицією відзначення цієї події. За словами президента Петра Порошенка, 8 травня – це день пам’яті про загиблих, яким належиться честь і слава, 9 травня – день вшанування живих ветеранів. Прагнучи зірвати з імперською комуністичною риторикою, Україна старається це зробити поміркованим шляхом, тобто насамперед примирити самих українців. Раніше такі безрезультатні спроби старався здійснити президент Віктор Ющенко з партизанами УПА та солдатами ЧА.
Радянська традиція помпезного святкування 9 травня міняється, але сама дата є ще ключовою на постсовєтському просторі, також і в Україні. Як говорить Володимир В’ятрович, Путін спирається саме на тих совєтських людей, для яких День перемоги є головним елементом тотожності. Тому Україна старається декомунізувати традицію святкування цієї дати і вписати її значення ближче до своєї, а не чужої історичної політики. Проте 9 травня міцно закоренилося в менталітеті українців.
День перемоги у Польщі
У Польщі День перемоги досі відзначали 9 травня (без вихідного дня), але 24 квітня 2015 р. Сейм РП переніс дату святкування з 9-го на 8 травня і назвав його Національним днем перемоги (без вихідного дня). Таким чином, Польща щойно тепер приєдналася до європейської і світової традиції та зірвала з совєтським дискурсом. Крім цього, з ініціативи президента Броніслава Коморовського у Польщі вперше в присутності європейських лідерів, які не поїхали до Москви, відзначатимуть День перемоги на півострові Вестерплатте, місці, де почалася ІІ Світова війна, куди також прибуде П. Порошенко. Отак Польща та Україна стараються разом переламати російський монопольний міф перемоги виняткового «радянського народу», тобто російського.
Українці у війні
Саме 8 травня 1945 р. мій дідусь (цього року йому б виповнилося 100 років), який у вересні 1939 р. захищав Польщу в рядах польської армії, мабуть повертався вже з примусових робіт у Німеччині, радіючи, що закінчилася війна. Напевно, він мав свої плани на життя, які потім перебила йому Акція «Вісла».
Таких українців, що захищали Польщу 1939 р., було 100–120 тис, серед них – петлюрівці як контрактові офіцери, зокрема відзначений найвищим польським військовим орденом «Virtuti Militari» Павло Шандрук. Загалом оцінюється, що під час війни українців у польській армії загинуло 8–12 тис. Вони виконали декларацію депутата Сейму РП Василя Мудрого, який з парламентської трибуни сказав: «Свій громадянський обов’язок разом з українським суспільством ми виконаємо і повністю понесемо жертву компактного захисту держави». Перед тим у березні 1939 р., українці гинули, захищаючи Підкарпатську Україну. Пам’ятаймо і про українців у армії генерала Владислава Андерса, яка, вийшовши з СРСР, воювала в Африці та під Монте-Кассіно, де поклали свої голови також і українці. Серед поховань на території Польщі є могили українців – громадян Польщі, яких як «добровольців» з Лемківщини, Надсяння, Бойківщини… взяли в ряди чужої ЧА. Частина з них, непідготована до війни, впала на Дуклянському перевалі. Навіть у катинських списках знайдемо українських капеланів, офіцерів, адвокатів, які попали в полон ЧА. Їх останки спочивають не тільки в Катині, але навіть у Биківнянському лісі. Отже, українців як громадян Польщі, що воювали в рядах польської армії, зустріла така сама доля, що й етнічних поляків, які захищали свою державу. Українці становили 16% суспільства ІІ Речі Посполитої і гідно виконали свій громадянський обов’язок, попри поганий досвід з Польщею перед війною.
Вибіркова польська пам’ять
Варто пригадувати польським політикам і польським ЗМІ, що українці – це не колаборанти нацистської Німеччини, як це люблять трубити як ліві, так і праві сили в Польщі, а за ними і ЗМІ. Хотілось би, щоб подібно, як у промові президента Польщі Б. Коморовського в Парламенті України, у Польщі на найвищому державному рівні згадали, що національні меншини, серед яких були й українці, захищали Польщу від німецької і совєтської навали. Чи почуємо про це 8 травня під час зустрічі лідерів Європи на Вестерплатте?
