Петро Бачик ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2009-02-20
{mosimage}
NOWA EUROPA WSCHODNIA. Dwumiesięcznik. nr I (III). styczeń-luty 2009. Wrocław
Журнал “Нова Східна Європа” з’явився у продажу щойно втретє, а критика вже назвала це періодичне видання, присвячене справам близьких та дальших східних сусідів Польщі, новаторським. Двомісячник, який видає вроцлавська Колеґія Східної Європи, обрав за мету поєднання професійного суспільно-політичного аналізу з популярним наративом і саме цим вирізняється на ринку. Знайдемо в ньому коментарі, публіцистику, історичні тексти й навіть репортаж.
Вартий уваги розділ “Хроніка і коментарі”, де в коротких нотатках, поділених на блоки за географічними координатами, представлені найважливіші події останніх місяців. Цілість дає неабияку можливість комплексного ознайомлення з вибраними темами зі сходознавства.
Парадоксально, проблемою редакції журналу “Нова Східна Європа” є багатство тематики. Момент для видавання часопису надзвичайно добрий, бо ситуація у Східній Європі дуже складна і динамічна (завдяки чому приваблива), тематика цікава, а ознайомлення з нею потенційному читачеві безперечно потрібне. Однак видавничий цикл двомісячника спричинюється до деактуалізації порушених тем. Наприклад, третій номер “НСЄ” редакція під впливом осінніх подій у Грузії вирішила присвятити проблемі Криму як імовірно чергового запального пункту на дорозі до відродження російського неоімперіалізму. Проте в результаті динаміки подій появилися нові явища, значення яких переважує наслідки конфлікту в Грузії, та наказує деякі тези з останнього зошита “НСЄ” переосмислити й поставити під сумнів.
Зокрема, контроверзною здається теза, виражена в назві, що видніє на обкладинці – “Росія знову на колінах”. Не йдеться тут лише про газову війну з початку року, ані про зміцнення німецько-російського союзу з метою реалізації проекту прокладення північного газопроводу. Анджей Талаґа у статті “Росія – великий крикун” ставить тезу, що вся російська активність останніх місяців є лише відчайдушним стогнанням хворої країни, програного гегемона, який не може погодитися з банкротством своєї системи влади. З одного боку, як пише Талаґа, Росія занадто залежна від економічних ресурсів Заходу, з другого – її цивілізаційний потенціал не становить привабливої пропозиції для жодної європейської країни. Щось у стилі: дикий ведмідь прокинувся голодний і злий на весь світ, вимахує кулаком. Проте не перебільшуймо, ця теза не витримує критики не лише у світлі перебігу і наслідків газового конфлікту. Цікаво, що автор описує стан справ майже в такий же спосіб, як і Юрій Афанасьєв у визначному есе “Кам’яна Росія, мертвий народ” (“Газета виборча”, 24-25.01.2009), однак робить зовсім інші висновки. Афанасьєв наголошує, що Росія дійсно переживає поважну кризу, передовсім унаслідок авторитарної політики Путіна, та водночас як Росія, так і Путін продовжують традицію експансивної і антидемократичної політики, що становить реальну загрозу для власного суспільства, сусідів і, врешті-решт, ґлобальної стабільності. Цікаво в цьому контексті звучать врівноважені наступні статті в “НСЄ” – Ґжеґожа Калішука та Анджея де Лазарі.
Україна в останньому номері “НСЄ” – це не лише проблема Криму, висвітлена Войцехом Конончуком у статті “Ахіллесова п’ята України” та Вадимом Гречаниновим у “Флоті незгоди”. До речі, ґенерал-майор Гречанинов своїм текстом трохи розчаровує – прискіпливий аналіз військово-політичного потенціалу Чорноморського флоту він переплітає з публіцистичним голосом у політичній війні всіх з усіма, яка зараз ведеться в Україні. Деяким поясненням може бути факт, що ґенерал-майор Гречанинов в 1994-96 рр. був радником президента України з військових питань. Дуже цікавою є стаття Віталія Портникова, де він розказує про політичні вибори першого президента України Леоніда Кравчука. Шкода тільки, що в лаконічній, а не поглибленій формі.
Загалом, тексти в “НСЄ” здаються занадто короткими і позбавленими ширшої аналітичної перспективи, що, мабуть, виникає з обмежень змісту двомісячника і його популярної формули. Напевно статтям (зокрема в розділі “Хроніка і коментарі”) придалося б сильне журналістське редагування, недарма найкраще читається текст А. Талаґи – який є заступника головного редактора щоденної газети “Дзенник”, який є керівником її міжнародного відділу.
Гортаючи перші сторінки “Нової Східної Європи” натрапляємо на несподіванку – членом редакційної колеґії журналу є Петро Тима. Хтозна, може це добрий вступ до двосторонньої співпраці…
“Наше слово” №8, 22 лютого 2009 року {moscomment}
