Роман Кабачій ■ УКРАЇНА ■ 2010-10-06
Українська Служба безпеки, замість займатися геополітичними викликами для України, переключилася на істориків та журналістів. Здається, п’ять років “помаранчевого” правління ніяк не змінили сутність українських службістів: якщо кілька років тому хіба що Донецьке управління СБУ могло собі дозволити видати книгу під “80-ліття організації” (ЧК-ОДПУ-НКВС-МДБ-КДБ), то за нинішніх подій складається враження, що просякнутість кадебешним духом розповсюдилася на всю структуру. Чи не щодня тепер чути новини про слідкування, затримання, “профілактичні розмови” тощо. На вістрі уваги спецслужби знову опинилися представники інтелектуальної еліти.
Проте, якщо за часів Леоніда Кучми остракізму піддавалися інтелектуалісти, молоді науковці, неурядові українські організації, які освоювали ґрант за ґрантом із зарубіжних фондів, то атака тепер відбувається на “корінь проблеми”, тобто закордонні інституції, які мають в Україні свої представництва. Достоту за сценарієм витискання іноземних місій з Білорусі та залякування їх у Росії. Приміром, фонд Сороса “Відкрите суспільство” припинив співпрацю з організаціями в Росії 2003 р., з Білорусі ж був вигнаний ще 1997-го. Від 2007 р. в реґіонах Росії, крім столиці, не працюють відділення Британської Ради (British Council – аналог Польських інститутів, чи німецьких Ґете- інститутів у світі). Їх Росія звинуватила спочатку в недружній поведінці, а потім і в несплаті податків.
Першою ластівкою застосування таких методів в Україні стало затримання 27 червня в аеропорту “Бориспіль” на кілька годин і без жодних пояснень керівника київського відділення Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланґе. Перед тим фонд спільно з Інститутом політичної освіти провів конференцію “Пам’ятаючи минуле – будуємо майбутнє”, серед завдань якої визначалося “поєднати видатних українських та зарубіжних істориків, політологів, журналістів і представників громадянського суспільства”. Сам Ніко Ланґе прекрасно володіє українською і чудово ознайомлений із ситуацією в Україні. Безпосереднім приводом до затримки, на думку оглядачів, була публікація Ланґе з критикою дій нинішньої української влади.
Український Міжнародний фонд “Відродження”, фінансований Джорджем Соросом, 7 вересня вивісив у себе на сайті повідомлення про запити зі сторони СБУ до кількох громадських організацій Київської області, проекти яких дотує “Відродження”, щодо цілей та завдань проектів, “їхньої фінансової складової та оцінки їх впливу на передвиборчу ситуацію в Україні”. У зв’язку з цим виконавчий директор фонду Євген Бистрицький зазначив, що всі частково фінансовані проекти, якщо і стосуються місцевих виборів у жовтні поточного року, спрямовані на чесність та свободу волевиявлення і порадив зі свого боку СБУ – як структурі, що існує за гроші платників податку, – також працювати, щоб “забезпечити чесність виборів, невикористання адмінресурсу”.
Другий напрямок боротьби нинішньої влади – український патріотизм, особливо такі його прояви, як одна державна мова, неколоніальне бачення історії краю та народу, орієнтація на європейські, а не на т.зв. слов’яно-православні цінності, боротьба за єдину помісну Церкву. Тому в об’єктив уваги СБУ не міг не потрапити музей, що створений “помаранчевими” в рамках самої СБУ і до цього часу знаходився на її балансі. Йдеться про знану й поза межами України львівську “Тюрму на Лонцького”. Її директора, історика Руслана Забілого співробітники СБУ зустріли на київському залізничному вокзалі вранці 8 вересня й запровадили до головного офісу на Володимирській, 33, де протримали 14 годин, змушуючи віддати його персональний ноутбук та ще два тверді диски. СБУ витлумачило інцидент “перевіркою імовірного витоку державної таємниці”, натякаючи на мережу аґентів КДБ УРСР, якою нібито зацікавився Забілий. Сам історик заперечує ці звинувачення, стверджуючи, що есбешники забрали джерела та опрацювання визвольного українського руху. Наступного дня у Львові місцеве управління СБУ провело обшук у самому музеї, вилучаючи матеріали, що мали би бути використаними в новій експозиції, присвяченій дисидентському рухові. Після вчинених акцій протесту на захист історика та зчиненого світовими інтелектуальними колами галасу голова СБУ Валерій Хорошковський на брифінґу розповів, що в Забілого нібито знайдено копії нерозсекречених справ періоду 1960-1970-х років. Проте ці справи так само можуть стосуватися дисидентства. На даний момент існує доручення президента Януковича передати скандальний музей у підпорядкування Українського інституту національної пам’яті. Чи допоможе це музеєві та його директору, чи зашкодить – покаже час. Натомість вже тепер можна сказати, що влада не збирається відступати від своєї лінії.
Чергове свідчення – стаття міністра освіти Дмитра Табачника для шовіністичної газети “2000”, у якій міністр, що останнім часом займався переписуванням підручників з історії та воював з незаперечним фактом Голодомору 1933 року, розповідає, у дусі Френсіса Фукуями, що “націоналісти духовно капітулювали”. Табачник та його однодумці переконані, що саме вони знаходяться в більшості. Друкуються ж чомусь у газеті, котра по всій Україні поза Києвом має розповсюдження лише 22% накладу. Це вочевидь неорусифікаторам не заважає, так само, як і переконаність, що повернулися часи відкритих доносів, як за милого їхнім серцям СРСР. 24 вересня нардеп від Партії реґіонів Вадим Колесніченко написав відкрите звернення до голови СБУ, попросивши “о результатах уведомить”, чому видано дозвіл на проведення в Ірпіні під Києвом фестивалю патріотичної пісні “Гайдамака.ua”, організованого одним із лідерів “революції на ґраніті” 1990-го Олесем Донієм. Колесніченко назвав фестиваль ксенофобським, – повстанські пісні нібито “засуджені на Нюрнберзькому процесі” (причому цитовані пісні, приписувані приміром “Мертвому півню”, були далекими від справжніх). Хоч СБУ відкрито не зреаґувала, натомість пригадався 2004 рік і місцеві вибори в Мукачевому, коли в хід пішли зазомбовані молодики з битами. Тож і цього разу на завершення фестивалю такі молодики з’явилися і ледве не зірвали закриття, побивши охорону й кількох волонтерів.
Позитивним є те, що в середовищі партії влади починають знаходитися люди, які не згідні з неорадянськими підходами. Так, Ганна Герман висловилася за відкриття документів стосовно аґентури КДБ; депутатка Олена Бондаренко подала запит, на яких підставах СБУ слідкує за журналісткою Вікторією Сюмар, – мовляв, вона сама при “помаранчевих” почувалася одинокою в протистоянні з системою, тож тепер не хоче повторення такої дійсності; кандидат від ПР у мери Львова Петро Писарчук вимагає зняти міністра Табачника. Проте всі, поки що, на словах…
“Наше слово” №41, 10 жовтня 2010 року{moscomment}
