(гс) ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №12, 2013-03-24
Nowa Europa Wschodnia (Нова Східна Європа), № 2/2013
Матеріали про українську олігархію, сучасний козацький рух в Україні, спадщину Української Радянської Соціалістичної Республіки, спогад про трагічну долю поета Григорія Чубая заповнили українськотематичні сторінки березнево-квітневого числа часопису «Nowa Europa Wschodnia» («NEW»). Оскільки заголовок видання зобов’язує, не забракло в ньому і статей про цікаві явища в Росії, Білорусі, Грузії, Вірменії, Литві тощо. Українська тематика виринає й у таких текстах, як аналіз німецької закордонної політики.
«Олігархічний блок» у двомісячнику відкриває текст польського євродепутата Павела Коваля «Пакт з олігархами». Політик пояснює, чому Європейський Союз не повинен будувати своїх відносин з Києвом без урахування ролі найбагатших українських «сімей». В оцінці автора, витиснення їх з українського бізнесу чи громадського простору нині є утопією. Якби таке сталося, то радше з таким результатом, як поява над Дніпром влади ще більш авторитарної, прикладом чого є ситуація в Росії: «Вони сьогодні не ґарантують високого рівня демократії, але можуть сприяти тому, щоб узагалі функціонували її певні механізми», – пише про олігархів П. Коваль.
Більш песимістичним щодо ролі українських можновладців є журналіст Пйотр Поґожельський. В його тексті значно менше сподівань щодо українських олігархів у ролі локомотиву перетворень над Дніпром. Автор наводить висловлювання експертів, які переконують, що українській бізнес-еліті найбільш потрібне збереження «рідної» дійсності в такому вигляді, який вона має тепер. Олігархи не хочуть змін хоч би тому, що, не критикуючи влади, вони отримують можливість робити з нею інтереси. Олігархи також розуміють, що конфронтація з Москвою означає подорожчання «блакитного палива», потрібного їхнім підприємствам, а з економічної ізоляції мають користь у вигляді дешевої робочої сили. Дбаючи про свій імідж, зокрема, в очах західного світу, олігархи щораз частіше виходять назустріч постулатам звичайних громадян. Для прикладу: після протестів «сірих співвітчизників» починають дбати про довкілля, яке раніше їхні підприємства просто забруднювали. Тому, як констатує в тексті П. Поґожельський, якась надія на зміни все-таки існує.
Черговий «олігархічний» текст – журналістки Богдани Костюк – описує економіко-політичне зміцнення «сім’ї» (як називають оточення Віктора Януковича) і появу у зв’язку з цим в українській політиці людей, пов’язаних прямо або посередньо з російською владою. Якщо повернутися до питання «українських сподівань», то в цьому матеріалі оптимізм знов-таки дещо кориґується.
Найбільш суперечливим у «NEW» здається текст колишнього польського опозиціонера та редактора радіостанції «Radio Wolna Europa» Здзислава Найдера. Його «Примирення, співробітництво, життя поруч?» у контексті польсько-українських відносин насичене спрощеннями й категоричністю суджень. Якщо автор стверджує, що сьогодні нема однорідної еліти, яка б від імені України виступила на підтримку історичного примирення з Польщею, то невідомо, на чому він базує своє переконання, що з другого боку таке примирення потрібне всім – урядові, політичній еліті, суспільно-культурним установам та врешті загалові суспільства. Вірогідність такого «узагальнюючого» погляду заперечує спосіб діяльності ксьондза Т. Ісаковича-Залеського, поява досить однобічних постанов кількох воєвідських сеймиків у справі трагедії на Волині чи нещодавня ідея про влаштування реконструйованого дійства «Волинської різанини». Останній приклад, мабуть, найкраще показує, наскільки «широкою» інколи може бути польська готовність до примирення. З іншого боку, в контексті європейських прямувань українців З. Найдер згадує про націоналізм партії «Свобода», антисемітизм українців чи поповнювання ними у воєнні часи рядів німецької поліції.
Проте може не треба аж так сумніватися в успішності європейського напрямку України, коли глянути на долю сусідньої Польщі. Їй також не був і надалі не є чужий націоналізм, антисемітизм чи історична колаборація з нацистами, але, як виявляється, все це не конче мусить бути перепоною на шляху не тільки до асоціації, але й повного членства у Європейському Союзі.
Усі, кого цікавить контекст історичних польсько-українських відносин, можуть сягнути до першого цьогорічного числа «NEW», де історики Ґжеґож Мотика, Володимир В’ятрович та Роман Кабачій представляють свої погляди щодо конфлікту на Волині. Видання містить також аналіз питання українського націоналізму і розмову з Олегом Тягнибоком – лідером партії «Свобода», про яку над Віслою найчастіше говориться в контексті саме націоналізму і антипольських настроїв.
