(пл) ■ ПОДІЇ ■ 2011-04-15
{mosimage}
– Я не маю комп’ютера. І взагалі не знаю, як старші люди перепишуться? – задумується Василь Малецький, який живе в Прушкові біля Варшави. Проте в його випадку не було проблеми, у самопереписі допоміг онук Стефан.
– Яка проблема? Просто попросив у дідуся документ – і коли вже зайшов у його анкету, читав по черзі запитання і записував відповіді. Кінець. Ще й бабцю перепишу! – каже Стефан.
– Я перепишу своїх бабусь, як приїду на Великодні свята до Перемишля, – говорить Галя, яка проживає у Варшаві.
Чимало людей старшого віку нерідко не має ком п’ютерів. Для них може не бути жодного сенсу в тому, щоб переписатися самому. Вони не користуються Інтернетом, а часто навіть не знають, що є така форма, як самоперепис.
Жителеві Прушкова допоміг онук. “Якби не Стефан, то я б мусив шукати іншої форми участі в переписі”, – стверджує пан Василь. А інша форма – це, наприклад, волонтери, які щотижня після Служби Божої при церквах, але й у приходствах і домівках допомагають іншим у самопереписі. Проте найкраще, напевне, розраховувати на родину: дідусі можуть сподіватися на поміч онуків. В. Малецький мав заповнити коротку анкету, в якій 16 запитань. Це означає, що його дому не вибрано для того, щоб відвідав рахівник.
Дехто, після відкриття власної анкети, може побачити понад 60 запитань. Прошу не лякатися. Це – так званий презентаційний перепис. Таких людей раніше обрала система і до них має прийти рахівник. Коли хтось в Інтернеті побачить, що його обрано для презентаційного перепису, – як повідомляє працівник Головного статистичного управління (пол. – GUS) Роберт Стемпень, – тоді найкраще заповнити її самому. Рахівник прийде в тому випадку, якщо в Інтернеті не виповнимо анкети презентаційного перепису або бракуватиме в ній якоїсь інформації.
“Наше слово” №16, 17 квітня 2011 року {moscomment}
