Мирослав Левицький ■ УКРАЇНА ■ 2011-09-02
Минуло 20 років відтоді, як Україна заявила про свою незалежність. У ту неповторну мить – наприкінці серпня 1991 р., навіть у найчорніших снах не снилося, що на 20-річчя проголошення незалежності українців знову труїтимуть газом, як це було напередодні розпаду імперії (годиться згадати три львівські побоїща 1988-89 рр., одеське “наведення порядку”). Цього року українців з нагоди Дня незалежності труїли газом уперше. Раніше за моєї пам’яті газом труїли людей 1995 р. – під час похорону патріарха УПЦ КП Володимира Романюка. Хто нині дав таку команду? Щоб вияснити ситуацію, опозиція хоче створити парламентську слідчу комісію.
Це – не єдина специфіка українських святкувань. У Києві на публічні заходи зазвичай блокують цілі квартали. Так було й у День незалежності. Спецперепустки на проїзд були видані лише автомобілям, які обслуговують нинішню владу. Тому, зокрема, 80-річному Геннадієві Удовенку, колишньому голові Генеральної Асамблеї ООН, довелося йти пішки з вулиці Десятинної до пам’ятника Чорноволу.
І це не кінець непорозумінь. Наприклад, міліція намагалася з’ясувати, чи має дозвіл на покладення квітів Народний рух України, який єдиний того дня не забув ушанувати внесок В’ячеслава Чорновола у відновлення української державності. Коли вранці 24 серпня до його пам’ятника навідалися перші люди, то до них підійшов молоденький сержант міліції та спитав, що вони збираються робити. Як виявилося, цей сержант міліції навіть не знав, чий це пам’ятник – і знітився через своє невідання. На запитання Г. Удовенка міліціонер відповів, що у школі він щось чув про Чорновола, а що саме – ніяк не міг пригадати… Не минуло й десяти хвилин, як біля пам’ятника Чорноволу зібралося до півсотні людей і розгорнули прапори, а вже до них підійшов капітан міліції та (звичайно, російською мовою) став розпитувати, чи була подана заявка на проведення акції і чи, відповідно, є дозвіл влади. Капітану, як і сержантові, пояснено, чий це пам’ятник і що, відповідно до норм Конституції, не треба жодних заявок та дозволів на покладення квітів.
Головною з прикмет, яка укотре зганьбила на весь світ нинішню владу, була заборона на проведення громадських акцій з нагоди 20-річчя незалежності України (крім організованих владою) та застосування газу проти учасників мирного походу-протесту. Влада заперечує факт уживання газу, проте, як журналіст-хронікер, я був у гущавині подій і мені мимоволі довелося також “подихати” міліцейським подарунком.
Немає сумніву, що коли б на похід вийшло не 20, а 200 тисяч осіб, то жодних газів не було б, інакше поводились би беркутівці по той бік залізних щитів. На жаль, київське міщанство проявляє в цьому плані дивовижну пасивність. Коли я з рідними йшов попри базар “Героїв Дніпра” (він, до речі, працював у звичному режимі, начебто в Україні не було жодного свята), щоб взяти участь у вічі та марші протесту, то нам перекупки стали кидати репліки: “О, у вишиванках!” Я не став з’ясовувати, чи це були репліки осуду – як це часто бувало у вже далекі студентські роки, – чи це були репліки солідарності й болю через те, що “реформи” Януковича-Азарова змушують їх торгувати навіть у свято. Не виключено, що багато з тих, хто проявляє пасивну солідарність з опозицією, побоялися грізних заяв підручного міністра Могильова – Лазарєва, з яких виникало, що 24 серпня в Києві може бути “дуже” гаряче. Усі пам’ятають ще криваві події 9 травня 2011 р. у Львові.
Не побоялися попереджень Лазарєва тих майже 20 тисяч осіб, які прийшли 24 серпня до пам’ятника Тарасові Шевченку. Там з ініціати ви Комітету опору диктатурі (до нього на загальноукраїнському рівні входять 11 партій) відбулося віче під гаслом “Повернімо Україну в українські руки”. А відтак мав пройти похід, засвідчуючи владі і всьому демократичному світові, що українці не згідні з тим, що нині робить влада: не лише у плані “реформ”, а й згортання демократії, придушення прав людини. Учасники віча одностайно заявили про готовність до такої демонстрації, незважаючи на її антиконституційну заборону судом за поданням міської влади. Тому не дивно, що одна з вимог стосувалася негайної відставки нинішнього київського градоначальника, реґіонала Попова. Згодом виявилося, що в ході характерного для нинішньої України нічного судового засідання дано дозвіл на прохід колони вулицею Володимирською до Михайлівської площі.
Щойно мирна демонстрація, очолювана народними депутатами з історичним прапором, що був унесений до українського парламенту 24 серпня 1991 р., вирушила від парку Шевченка на вулицю Володимирську, то на її шляху виріс міліцейський заслін. Проте під силою ходи він розпорошився. Однак за ним був ще один заслін – уже озброєних беркутівців, які стояли з залізними щитами. Учасники походу зуміли відкинути з під ніг беркутівців декілька щитів. Тоді вони використали сльозоточивий газ, попри те, що в колоні було багато жінок, чимало літніх людей. Ті, хто був найближче до “епіцентру”, звивалися на вулиці від болю та блювали.
Виникає запитання: чому попри дозвіл суду, міліція пішла на блокування мирної демонстрації? Політики та аналітики сходяться на думці, що це була провокація, щоб мати підстави для кримінального переслідування, а може й арештів інших керівників опозиції. Як заявила прокуратура 25 серпня, проти лідерів опозиції відкрито кримінальну справу з приводу подій у Києві в День незалежності України. Опозиційні депутати також у свою чергу вимагають від Генеральної Прокуратури України порушити кримінальну справу проти правоохоронців, які допустили до такого розвитку подій.
Щоб дії влади не виглядали страшенно дико, запущено версію про те, що нібито група осіб з маловідомої організації “Патріот України” з міста Василькова на Київщині готувала якийсь замах (з натяків можна зробити висновок, що йшлося про самого Януковича). І щоб не допустити до такого замаху, конче треба було в Києві на День незалежності блокувати марш протесту. А напередодні свята треба було арештувати хлопців -патріотів. Організація “Патріот України” ці закиди й арешти називає безпідставною провокацією. Отож, напередодні 20-річчя України, розширено список новітніх політв’язнів. До ув’язнених майже рік тому “тризубівців” тепер додано ще й патріотів.
Гасло віча “Повернімо Україну в українські руки” стає актуальним, як ніколи за два десятиліття незалежності України. Влада зухвало заявляє опозиції: для цього не маєте ані сили, ані авторитету (як говорив депутат реґіонал В. Зубанов, виступаючи 25 серпня на 5-му каналі телебачення). Так само говорили ще на початку нинішнього року правлячі режими північноафриканських країн.
“Наше слово” №36, 4 вересня 2011 року {moscomment}
