Адам Вевюрка ■ ГРОМАДА ■ №20, 2014-05-18
Кожна школа, яка приймає на свій поріг учня, стає на роки частиною його життя, але одночасно й учень починає бути частиною життя школи. Етап цей триває 7 років початкової школи, 3 роки гімназії і, можливо, 3 роки ліцею. Навчання не займає всього часу перебування учня в школі, хоч воно і є головним її напрямком. У школі формується людина. На фоні емоцій, де часто є усмішка і сльоза, молода людина входить у життя. Тут, у школі, учень починає розуміти слова батьків, дідів, учителів і визнаних авторитетів, але він мусить сам вирішити, чи прийме ці слова, чи ні.
Для українських шкіл у Польщі, крім навчання, найважливішим завданням є передання новому поколінню любові до своїх традицій і віри предків. Навчити мови не вистачить, щоб людина шанувала та плекала рідне. Вона мусить думати мовою предків і шукати ті місця, де життя предків живе, або було перед 1947 роком. Тільки тоді є шанс, що людина передасть це багатство наступному поколінню. Ми всі знаємо, що кожна українська школа в Польщі має свою специфіку і виняткову атмосферу. Ці школи щороку вносять нову силу в життя української меншини в Польщі. Сила та – у випускниках, які йдуть у світ, щоб свідчити, що українці – автохтони в Польщі, що вони тут були і є.
Лігницький ліцей протягом багатьох років був першою та єдиною українською школою в Польщі. Сюди приїжджала наша молодь з усієї Польщі, щоб навчитися літературної мови, а також обрати дорогу життя, на якій національна свідомість і рідна церква завжди була на головному місці. Вчителі, священики й уся наша громада знала: якби не батьки, то тих молодих людей не було б тут, у Лігниці. Постали й інші українські школи, як-от у Ґурові-Ілавецькому, Білому Борі, Перемишлі. Вони почали активніше організовувати реґіональне життя нашої громади. У всіх цих школах є одне спільне – це чудові батьки, які продовжують посилати своїх дітей в українські школи для того, щоб їхні діти навчалися рідного. Вони знають, що материнська мова є першою в житті людини і вона чудова, повна краси Лемківшини, Бойківщини, Надсяння, Холмщини, Перемищини…, але вони мусять відчути єдність – соборність. Акція «Вісла» хотіла знищити єдність нашої спільноти. Коли подивимося на полонізацію, таку примусову асиміляцію, де не було ні церкви, ні свого сусіда, ні родини, то побачимо багато тих, які відійшли, не вистояли. І хоч вітер забрав пісок Акції «Вісла», та каміння залишилося. І, власне, це каміння то і є батьки, які надалі посилають своїх дітей в українську школу. Вам велика за це вдячність.
Ось і 25 квітня (у п’ятницю) о год. 12.30 учні ІІІ класу ліцею в Лігниці офіційно закінчили навчання в нашій школі. Для них прозвучав останній дзвінок. Дзвінок повний смутку, але і надії, що хоч учні залишають нас, та своїм життям засвідчать про те, що знають, яке вони мають походження і ким хочуть стати, а також знають, яку професію обрати. Ми, як учителі, маємо ще одну мрію, хочемо, щоб наші учні переконували всіх, що не можна відмовлятися від свого коріння. Без нього людина загубить себе і завжди буде нещаслива, буде завжди чужою для світу. Останній дзвінок у школі був насправді першим у їхньому дорослому житті. Щоправда, перед молоддю ще екзамен на атестат зрілості, який офіційно є останнім зв’язком зі школою. Однак віримо, що поріг школи ще не раз побачить наших випускників.
Всі учні прощалися з ІІІ класом ліцею словами, піснями, подарунками, а також мультимедійними проектами. Були усмішки і приховані сльози, але відчувалася впевність у тому, що «не так скоро» вони залишать цю школу. Як представник Об’єднання лемків хочу підкреслити, що вже не перший раз лемківство дарує силу нашій школі в Лігниці. Дякуємо Вам за те словами поезії патрона школи Б.-І. Антонича, сина Лемківщини, у якій прив’язаність до рідної хати завжди була на першому місці. Хочу закінчити словами виховательки ІІІ класу ліцею Ірини Мадараш до своїх випускників: «Ви є добрими людьми! Хай Бог Вас провадить та нехай щастить!»
Тільки добро здатне будувати. І ми віримо, що ви збудуєте духовний і матеріальний достаток для себе, своїх батьків, рідних і близьких людей, а також для всієї нашої української громади! ■
