Наталя Кравчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2011-02-20
{mosimage}
РІДНА МОВА, Квартальник Українського вчительського товариства у Польщі, 13/2010 – 137 c., №14/2010 – 142 c.
Квартальник “Рідна мова”, який солідно (як за змістом, так і мовностилістичним опрацюванням) підготовляє Українське вчительське товариство у Польщі, а видавцем є Об’єднання українців у Польщі, несе всебічну інформацію не тільки про стан навчання рідної мови у Польщі, але й методичні та психологічні поради для реалізації шкільної програми.
Ми отримали водночас два номери цього журналу – 13-й і 14-й за минулий рік.
У них головний редактор Марко Сирник та редакційний колектив, що складається з досвідчених вчителів і науковців, акуратно розставили акценти на питаннях українського шкільництва в країні над Віслою. Постійними в часописі вже стали такі рубрики – мова і література, психологія та соціологія, методика й матеріали, закони, історія, статистика, публіцистика та різне.
Слід звернути увагу на мовленнєвий простір сучасного школяра в Україні: його досліджувала Алла Дьоміна з Луцька. Культура спілкування відбувається в різних комунікативних площинах: учень-вчитель, учень-батьки, учень-учень, учень-друзі поза школою, учень-медіа, учень-Інтернет. Проведені серед школярів опитування показали, що чи не найважливішою для них є краса мови. А що б відповіли на це ж запитання учні українських шкіл у Польщі?
Збагачує знання про доробок Маркіяна Шашкевича поміщена тут стаття Тадея Карабовича про збірку “Син Русі” з 1833 р. Варто, щоб показаний автором творчий процес Шашкевича знайшов зацікавлення в перемиських учнів, яким патронує “Син Русі”.
Обов’язково кожному з нас треба прочитати і вдуматися в окремі ствердження Юрія Макара з Чернівців (сперті на документах) про політику ІІ РП відносно українського холмсько-підляського населення, яке цілеспрямовано було піддане полонізації та руйнуванню православ’я.
Поруч – стаття М. Сирника з Валча про українські школи в ІІ РП та поступову їхню ліквідацію або зміну статусу на двомовну: а це на практиці означало, що мовою занять ставала виключно польська мова.[…] виключно польська мова.
Гортаючи далі розділ “Історія”, варто зупинитися на матеріалі Ярослава Сирника з Вроцлава “Організація праці органів безпеки в обсязі дій щодо українського населення в Нижній Силезії (1947-1989)”. Слідкування за українцями почалося 1947 р., від того часу, коли на Нижню Силезію привезено 21 тис. переселенців українського по ходження. Офіційно закінчилося щойно у квітні 1990 р.
У 14 -му числі “Рідної мови” особливо цікавим є текст Ігоря Горківа про молодь. Чи знаємо, хто вона? Які має ідеали? Чим цікавиться? Що з нею буде? Чи перейме обов’язки старших поколінь? – Такі запитання ставить нам усім автор статті, бо від відповіді на них залежить, як слушно зауважує І. Горків (представник молоді), – бути чи не бути нашій громаді в майбутньому. Поганим явищем є брак дискусії, діалогу чи навіть конфлікту між поколіннями, що однозначно можна назвати байдужістю. Пора бити на сполох!
Редактори журналу помістили у виданні Європейську хартію реґіональних мов та мов національних меншин, яку прийняв парламент України. Вона діє і в Польщі – що слушно. А в Україні чи не вимагає захисту саме державна мова? В більшості мовам національних меншин загрози немає?
Ширше ґроно зацікавлених треба поінформувати, що з 20 серпня 2010 р. Міністерство освіти Польщі ввело розпорядження, згідно з яким до переліку іноземних мов, яких можна вчити в гімназії, зараховано також українську мову (Dz. U., 156, поз. 1046). Це успіх УВТ, яке багато років добивалося такого рішення. Як це виглядатиме на практиці – покаже час.
Не можна обминути статті Я. Сирника про УСКТ і його роль у державотворчому процесі в Україні. Кожного з нас розвідка зацікавить, бо ж УСКТ, його структури, “Наше слово” і “Український календар” були для нас базою для розвитку українства в Польщі, незалежно від того, хто і як засуджує діяльність деяких лідерів організації, хоч для залякування громади проведено кілька показових процесів і засуджено окремих активістів УСКТ (про це слід пам’ятати, коли піддаємо інколи критиці організацію). Треба усвідомлювати те, у яких умовах була дозволена діяльність УСКТ, до якого пильно придивлялися як СБ, так і КДБ.
“Від самого початку існування УСКТ організацію оплітала мережа сексотів. Служба безпеки завжди утримувала по кілька таємних співпрацівників у Головному правлінні, редакції тижневика “Наше слово” та воєвідських структурах УСКТ. За попередніми підсумками можна ствердити, що упродовж 35 років існування Товариства біля 500 осіб, здебільшого українців і членів організації, співпрацювало з комуністичним апаратом безпеки”, – інформує автор матеріалу.
Попри це, “Наше слово” на своїх сторінках знаходило місце і відвагу на національні питання, ведучи хоч би постійну рубрику- колонку “За рідну мову, національну гідність, братерство”.
УСКТ мало досягнення в розвитку рідної освіти в рамках державної освітньої системи, наслідком якої було відродження і поповнення рядів української інтеліґенції в Польщі. Упродовж існування організації виникло понад 200 художніх колективів (у тому числі 43 українські хори).
У 80 -х рр. пожвавилися культурні зв’язки УСКТ з Україною. 1987 р., що варто пригадати, на сопотській сцені Фестивалю української культури виступали довгоочікувані гості з над Дніпра – тріо бандуристок і буковинський бард Микола Мозговий. Наступного року УСКТ підписало договір з товариством “Україна”, що стало імпульсом до двосторонньої співпраці.
У 13- му числі журналу поміщено освітянську інформацію про окремі українські школи в Польщі, що є заохоченням для учнів стати членами тих шкіл, щоб “свої до своїх – по своє ішли”. Як слушно зауважує М. Сирник, “я не хочу, щоб мої діти вчилися про Україну від чужих”.
“Наше слово” №8, 20 лютого 2011 року {moscomment}
