Оксана Кульчевич ■ ПОДІЇ ■ №27, 2014-07-06
Багато років любинські парафіяни чекали на освячення своєї церкви. Уже 2006 р. почали відправлятися перші богослужіння в новобудові. А цього року, 19 червня, сталася ця довгоочікувана подія. До Любина з’їхалися вірні не тільки з навколишніх міст – Лігниці, Пшемкова, Ґлогова, Сьроди-Шльонської, Ґузиць, Шпротави, але і з дальших – Вроцлава, Олави, Олесниці, Зеленої Гори, куди греко-католиків із західної Лемківщини, Томашівщини та Надсяння закинули бурхливі хвилі Операції «Вісла».
Запрошені та присутні на освяченні церкви були владика Володимир (Ющак) – єпископ Вроцлавсько-Ґданський УГКЦ, владика Петро (Крик) – єпископ Греко-католицької церкви Німеччини та країн Скандинавії, священики Вроцлавсько-Ґданської єпархії та Перемисько-Варшавської архиєпархії, протоігумен отців василіан о. Ігор Гарасим та сестри-монахині. Владу міста представляв її голова – мер Любина Роберт Рачинський.
Історія любинської парафії розпочалася з її заснування: 1979 р. її засновником став о. Петро Крик. Раніше богослужіння відправлялися в любинських католицьких костелах, з якими про таку можливість необхідно було кожного разу домовлятися, частіше місцеві греко-католики їздили до Лігниці та Пшемкова.
Все почало змінюватися, коли 1988 р. запропоновано о. Богданові Огороднику очолити любинську парафію. Поневіряння по римських костелах Любина наштовхнули його на думку про побудову своєї греко-католицької святині. Отець Богдан звернувся до влади міста з проханням про виділення ділянки землі для побудови храму. Після чотирьох років пошуків, 22 серпня 2001 р., землю придбано у власність парафії. Місце, на якому сьогодні стоїть святиня, є п’ятою ділянкою з тих, які священик просив надати під будівництво українського храму.
Почався нелегкий шлях до здійснення мрії. Два роки пішло на розробку проекту церкви любинському архітекторові Володимирові Банашу спільно з о. Богданом. Однак «головною скрипкою» був священик, бо ідея проекту визріла в довгих роздумах та обговореннях з парафіянами. Врешті-решт, 30 липня 2003 р. почалося будівництво, яке відбувалося з перервами, залежно від наявності коштів, з огляду на погодні умови та деякі технічні моменти. Ще в недобудованому храмі о. Богдан, починаючи від Великого четверга 2006 р., відправляв перші богослужіння, а 2012 р. встановлено тут іконостас, ікони до якого написав львівський іконописець Іван Климочко.
Сьогодні здійснилася мрія і отця Богдана, і близько 150 місцевих українців-парафіян. Вони отримали, як нагороду, свою українську освячену церкву. Під час церемонії освячення храм був переповнений віруючими, навіть не всім удалося ввійти досередини. Наймолодші парафіяни привітали владику Володимира (Ющака) та владику Петра (Крика), які очолили Божественну літургію у спільному служінні з усіма прибулими священиками. Літургія почалася від освячення престолу. Після цього відбулася процесія з мощами – священики і парафіяни тричі обійшли довкола церкви.
До всіх, хто прибув, щоб спільно пережити ці важливі хвилини, з промовою звернувся владика Володимир: «Освячення нового храму належить до найбільш радісних церковних подій. Велика радість мати власний храм, служити і бути в ньому господарем. Храм освячено, храм віддано вам у користування, сюди можна приходити лікуватися від душевних і тілесних страждань, єднатися з Богом. Дякуємо Богу, що благословив цей храм і дозволив мати кусень власного неба». Владика подякував і першому парохові любинської парафії – архиєпископові Петру, а також усім парафіянам, владі міста, а особливо о. Богданові Огороднику за невтомну працю, якому подарував нову чашу.
Наприкінці літургії відбулося освячення іконостасу. До вірних парафії, а також до о. Богдана зі словами подяки звернувся владика Петро: «Мати свою церкву – це не тільки честь, це й обов’язок. Сьогодні треба радіти, що є люди у храмі. Це тільки початок великої праці. Храм треба наповнювати і молитися в ньому, щоб він був живий».
Отець Богдан разом з вірними своєї парафії невтомно трудився, щоб мати свою українську грекокатолицьку святиню в Любині. Всім, хто завітав до неї цього незвичайного дня, щоб спільно розділити радість – священикам, сестрам-монахиням, представникам влади міста, усім парафіянам та вірним сусідніх парафій він сердечно подякував.
На закінчення владика Володимир і всі присутні заспівали церкві та її парохові «Многая літа». Є надія, що така невтомна, життєдайна праця принесе свої добрі плоди. ■
