Адам Вєвюрка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №15, 2016-04-10
Кожна школа внеска в Польщі на тлі ніжу демографичного глядат кандидатів до своїх порогів. Наши школи в Польщі ціж мают тот проблем, а до того доходит іщи асиміляція родин. Што правда приїжджают до Польщи родини з України, але вони часто не мают польского громадянства та законно неурегульовану ситуацію проживаня в Польщі.
До 90-х років на наши школи родиче і дідове, колі посилали діти, смотрили ся веце през кут патріотизму. Хоц не можеме достерігати, што до того часу било барз дуже випусників, які стали лікарями, правниками чи просто закінчили студія. Внеска наши школи мусят лучити минулу красу житя предків з гнесьніма очікуванями учнів та родичів, в яких є іх думки для діти про добри студії, працю та щастя в економічному житі.
Лігницка наша школа від початку мала ціж в собі етнографічний кольорит. То до той школи приїжджала молодь наша з цілої Польші, яка привозила з собою красу хижи-хати з Лемківщини, Бойківщини, Надсяня, Перемищини, Любачівщини, Холмщини. Хоц тота краса в хижах била розсіяна, а ліпше по правді повісти – розшмарена Акційом «Вісла» по цілій Польщі, однак жила в наших родинах від Ольштина, Ґданська, Щецина през Зелену Гору, Лігницю по рідні землі Криниці, Горлиць, Ярослава чи Перемишля. Bнеска з того кольориту лішила ся практичні лем Лемківщина і нова сила з України. Ту не можна ціж забиті о учнях з родин з Любачівщини на Лігниччині, які ціж посилают свої діти від років до рідной школи.
Тот кольорит нашой школи – то краса і сила від початку свого діяня до гнесьнього дня, і тот кольорит школа ціж вказувала на отвертих дверях на тлі своїх осягнень та презентаціях. Завдяки тому учні, яких пришло так дуже на тоти отворени двері, моглі брати участ між іншим в: занятях з біології: «Чи знаєш своє БМІ?», з англійскої мови, де билі мовні гри і забави, з математики – занятя показові. Барз цікави билі для учнів варштати вишиваня образів пацюрками. Ту кус навязували до пацюркуваня наших лемківских ґорсетів. Для школи найважніши є учні, а кожен учень, як людина, має в собі якисі дар – талант. На отвертих дверях наша школа вказала ціж виступ ансамбля «Дикі бджоли» та артистично – акробатичну презентацію на шарфах Олени Гавран і Мартини Войтисяк.
Ми в Лігниці є від 1947 року і творимо різноманітніст нацйональну і етнічну того міста, але так направду тот кольорит культур в Лігниці є від віків. Про тоти історії оповідав голова німецкого товариства пан Юрґен Ґретсхель. Він вказав на потребу для меншин памятати про свої коріня, де є віра предків, мова і свідоміст, ким я є. В його очах наша школа дає тоту надію, для того так часто гостит на наших лекціях і передає історію Лігниці і цілого Слеска.
Учні, які завитали до нашой школи, моглі ціж скоштувати в їдальні українски несподіванки та пообзерати школу в кожним місці, але і ціж її минуле в кроніках шкільних. Школа – то ціж абсольвенти. Кожен абсольвент є свідоцтвом житя школи. Прибулим гостям вказано презентацію та розмову з нашима абсольвентами Павлом Біщаком – чемпйоном світа, Ігорем Гербутом та Андрійом Олійником – членами ансамблю «Лемон».
Деякі повідают, што в нашій школі є за мало лемківства, то в польских школах шукают його. Чи там лекше биті лемком? Думам, што відповідьом є сам неофіцийний гимн школи «Наша щкола містит ся в Лігниці…», де лемківски слова від початку істніня школи будили єдніст вшитких учнів з цілой Польщі так само як недавно лемківска пісня «Пливе кача по Тисині» будила єдніст Майдану і цілой України.
Для того запрашаме в наши пороги, де живе історія наших предків, але і надія на свідоме житя нашой меншини в Польщи в наступних поколінях. ■
