Оксана Грабан ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №19, 2014-05-11
Каждого рока в Любускым музею ім. Яна Декерта в Ґожові римо-католицка пальмова неділя – то сьвято польского писанкарства. Згідні зо звычайом, того дня незмінні од років організувана є выстава, яка підсумовує Загальнополскый конкурс писанок ім. Михала Ковальского. В тым році минят 15 років од смерти ініціатора.
Михал Ковальский вродил ся в 1924 р. в селі Поляны блиско Криниці. Нa Лемковині пережыл молоды рокы, до часу переселенчой Акциі «Вісла» в 1947 р., коли пришло му найти свою долю на західніх землях. Попри тяжкых і несприятливых варунків, повело ся му продолжати науку і здобыти осьвіту в выжшiй школі. На чужыні познали ся з пришлом женом Антоніном Пецух, котра походила з Фльоринкы. Был актывным суспільным і культурным діячом, в 1957 р. выбрано го на секретаря Воєводзкого заряду УСКТ в Зеленій Горі. Спід його рукы вышли петициі, в котрых домагал ся легального повороту Лемків на рідны землі. По запрезентуваню свого становиска на посіджыню комісиі KW PZPR до справ народности в червци 1959 р. звернул на себе увагу Уряду безпекы. В результаті пересьлідувань был звільнений зо становиска секретаря, арештуваний і сказаний на 6 років вязниці як політычний вязень, лишыл саму жену і двоє маленькых діти. Час неволі не загасил його духа, вернул ся до актывной діяльности. В 1969 р. зачал організувати структуры гуртка УСКТ в Ґожові-Велькопольскым. Был потім головом ґожівского відділу Об’єднання украiнців у Польші, як тіж гуртка Об’єднання лемків в Ґожові. З ініціатывы тых двох організаций зродил ся Загальнопольскый конкурс писанок.
«Тота ініціатыва была безпечном формом пропагуваня культуры в часах, коли діяльніст народовых меншын стрічала ся з вельома перешкодами», – выясьнят Мирослав Пецух. Як молодий хлопчыско помагал уйкови при конкурсi, а тепер юж як доктор етнографіі засідат в журі і спільні з Лідiйом Сьвятківском од 15 років організує тоту подію. «Не малисме занимати ся тым конкурсом, тато мал жыти», – споминат наймолодша дівка ініціатора. Одышол наглі, недолго по судовій розправі, на котрій мала быти рішена справа одшкодуваня за неслушне увязненя, мал завал серця. За жытя повело ся му зорганізувати 27 конкурсів, Всеукраїньска координацiйна рада з вивченя і відродженя писанкарства в листі отвертім до преси написала, што великом стратом є смерт пропагатора писанкарства в Польщы і мают надію, же найдут ся ентузясты, котры підтримают його благодарне діло, а памят о ним не загине і буде світла і кольорова як писанка. Запропонували дати ініціативі назву конкурсу ім. Михала Ковальского. «Навет не сьмілам подумати, же так міг бы ся називати, – споминат Лідія, – принялисме тоту пропозицю барз тепло».
В тым році, коли неділя пальмова зышла ся з квітном, до ґожівского музею чысленні прибыли любителі традицийной культуры, штобы обізрити выставу писанок, присланих на 42 едицию конкурсу. Пятьоособове журі, котре складат ся з артистів і етнографів, выберало праці 33 творців з ріжних куточків Польщы – Поморя, Варміі, Мазур, Нижнього Шльонска, Підкарпатя і Підляша. Писанкаре презентували традициі окремых регіонів, адже головним варунком конкурсу є вірніст традицийним технікам. Ініціатыва од років находит зацєкавліня так серед лемків і украінців, як і поляків. Учасникы вказуют не лем своі традициі, але захоплены сут писанками своіх «сусідів». «Полякы присилают украіньскы і лемківскы писанкы, а нашым сподабали ся опольскы драпанкы», – повідат Мірек. «То не має быти поєднаня лем в теоріі, тішыт, же деси в душы поляків тіж грат писанка», – з усьміхом доповідат Лідка.
Кажда праця мусит быти описана, декотры учасникы пишут, не лем з якого реґіону походят взоры, але пишут навет, што «в такым селі, така бабця, робила такы писанкы». Серед писанкарів сут тіж особы, котры од років берут участ в конкурсі. Перше місце в техніці батіково-писаковій заняла пані Олександра Харко, хоц сама має 86 років, далі пише і присилат своі праці юж од початку 90. років. Здавало бы ся, же традиция писаня яєц заникат і не цєкавит молодого поколіня, котре тяжко в тых часах одтягнути од компутера. На тогорічний конкурс зголосило ся немало діти, серед наймолодшых роснут нам великы і дозрiли писанкаре. Праці вшыткых учасників входят в склад колекциi Любуского музею, в тым році част старшой експозициі «поіхала» до Брукселі, штобы на предсьвяточній акциі запрезентувати красу нашых писанок.
Під час недільной стрічы в Ґожові мож было спрібувати своіх сил і навчыти ся писати яйця воском, а польскы артисты вказували тіж, як ся творит драпанкы. Зацєкавліня было барс велькє, а охочых не бpакувало, може серед них найдут ся сьвіжы артисты, котры возмут участ в конкурсі за рік, до чого організаторе щыро намавляют. «Покля люде будут писати писанкы, то чорт не вылізе і сьвіта не знищыт, – цитує людову приповідку Мірко, – чорт ся зьвідує „пишут люде писанкы?” і тоты ланцухы ся за ним замикают». ■
