Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №50, 2012-12-09
Кожної четвертої суботи листопада, починаючи від 1998 р., українська громадськість України і діаспори відзначає День пам’яті жертв Голодоморів та політичних репресій. Цього року це було 24 листопада. Траурні заходи організовано не лише в Україні, але й у 32 державах світу, зокрема в Польщі. Цьогорічна громадська кампанія, яку проведено напередодні відзначень, мала на меті насамперед розповісти про тих, хто в роки геноциду рятував від жорстокої смерті.
Як повинні ми відзначати День пам’яті жертв Голодоморів та політичних репресій тут, у Польщі? Чи личить цього дня улаштовувати розважальні заходи, хоча б танцювальні забави? Бо, на жаль, таке доводиться бачити – цього року забаву в Кошаліні організувало товариство «Поток». Сумно й дивно, – попри минулорічні бурхливі дискусії навколо цієї теми, нічого не змінилося. Прихильники таких заходів кажуть, що це умовна дата, а зібрані під час забави кошти призначаються, наприклад, на побудову церкви або на статутну діяльність меншинної організації.
– Важливо доносити до суспільства правду про ці події, – наголошує Олена Сирота, завідувач наукового відділу Національного музею «Меморіал пам’яті жертв Голодоморів в Україні». – Тому 24 листопада по всій Україні та в усьому світі мільйони людей схилили голови в скорботній хвилині мовчання за померлих під час Голодомору. Багато людей у всіх містах України вийшли на вулиці і на знак пам’яті запалили свічки. Приєднуються до цих заходів також мас-медіа, а тих, хто не солідаризується, стає щораз менше, – ділиться спостереженням О. Сирота. Цього дня у ЗМІ не транслюють розважальних передач, а на каналах з’являються маленькі свічечки. «Не матимемо майбутнього, якщо не будемо пам’ятати про минуле», – констатує О. Сирота. Шкода, що не всі українці в Польщі це розуміють.
Чи треба тоді осуджувати розважальні заходи, що їх організовують у День пам’яті жертв Голодоморів та політичних репресій? Якщо так, то хто б це мав робити? Можливо, не треба, бо – як кажуть прихильники розваги, – це не є офіційно визнане державне свято, а, крім того, тоді ще немає посту. Якщо так, то чи забаву заборонено організовувати виключно у Великий піст, а кожного іншого дня – можна? Питань багато і, на жаль, відповіді на них – неоднозначні. Звучить ще й таке: не будьмо святішими за папу римського.
Нині небагато маємо заходів, які б єднали західний світ з Україною. Сучасна влада в Україні – настільки корумпована та ще й проросійська, що не дуже дбає про історичну пам’ять українців. Про цю ж пам’ять українці мусять подумати самі, що й роблять багато років. Міжнародна акція «Незгасима свічка», яку започаткувало 2008 р. СКУ – найкращий приклад таких діянь. Зрозуміло, не всі українці цього дня беруть участь у приурочених пам’яті жертв Голодомору заходах, оскільки не всюди організовують такі заходи. Так само не всі запалюють свічку – просто не навчені цього. Це не найбільша їхня провина.
Моторошно стає тоді, коли помічаємо нехтування історичної пам’яті, піддавання під сумнів акцій, мета яких – дійти правди про ці страшні події і тим самим зберегти наше майбутнє. Погано, коли свідомість чергових поколінь українців у Польщі будемо будувати насамперед на розважальних заходах, де немає місця на задуму та історичну пам’ять. У Білому Борі під час презентації книжки «Акція „Вісла”. 1947» історик Євген Місило сказав: «Я занепокоєний тим, що чергові роковини Акції „Вісла” розмиваються в атмосфері танців і співу на різноманітних ватрах. Акція „Вісла” надалі чекає на засудження, а нам бракує глибшої рефлексії».
На жаль, бракує й морально-етичного кодексу, який, зрозуміло, кожен створює сам – однак жертви мільйонів людей, котрі гинули, боролися й будували, – не можуть піти на марно. Бо ж українці в Польщі є частиною українського народу, тому не можемо вибирати для себе тільки ті елементи зі спільної історії, які нам до вподоби. Хоч українці в Польщі не зазнали Голодомору, однак ми повинні солідаризуватися з мільйонами людей, які досвідчили цього горя, – бо це наша спільна історія. Якщо вміємо тішитися з Дня незалежності України, ми так само повинні схилити голови у скорботній молитві хоча б у День пам’яті жертв Голодоморів та політичних репресій. Отож і як дивно – від України вимагаємо пам’ятати про Акцію «Вісла» й обурюємося, коли українці в Україні не розуміють нашого болю. Натомість ми самі нехтуємо пам’яттю 10 мільйонів жертв Голодомору, або пробуємо знецінити акції пам’яті, таким чином знаходячи виправдання для своєї байдужості. Подібним практикам повинні ми категорично сказати «НІ»! ■
