Михайло Лесів ■ ІСТОРІЯ ■ 2010-01-28
{mosimage} З Гарвардського університету дійшла до нас сумна вістка, що на 87-му році життя помер наприкінці грудня 2009 р. видатний світової слави історик, філолог, візантиніст, дослідник історії східних Церков, впливу Візантії на культуру східноєвропейських народів, професор Центру візантійських досліджень у Дамбартон Оукс (Dumbarton Oaks) у Вашинґтоні й Інституту українознавчих студій Гарвардського університету Ігор Шевченко.
Проф. І. Шевченко народився 10 лютого 1922 р. в місцевості Радость, яка знаходиться тепер у межах нинішньої Варшави, у сім’ї українських “петлюрівських” еміґрантів Івана й Марії з Чернятинських, звідки виніс солідне мовно- патріотичне виховання. 1939 р. закінчив Гуманітарний ліцей ім. А. Міцкевича у Варшаві і вступив у Варшавський університет, але не зміг цих студій навіть розпочати, бо 1 вересня того ж року вибухла ІІ Світова війна.
Університетські студії він згодом відбував у Карловому університеті в Празі, а відтак брав участь у Семінарі візантійської історії в Брюсселі від 1947 р. й у місті Левен (Leuven), у бельгійському Католицькому університеті здобув 1947 р. науковий ступінь доктора філософії й літератури. Тоді з’явилися його перші наукові розвідки з історії візантійської середньогрецької культури та літератури. А докторська дисертація, доповнена й розширена за змістом, вийшла друком французькою мовою щойно 1962 р. під заголовком “La vie intellectuelle et politique à Byzance sous les premiers Paléologues” (“Інтелектуальне й політичне життя у Візантії за панування перших Палеологів [XIV ст.]”). Ця праця поставила професора І. Шевченка в ряд визначних дослідників візантійської історії та культури.
Переїхавши до США, проф. І. Шевченко розпочав свою дослідну працю у Центрі візантійських студій в Дамбартон Оукс, пов’язаному з Гарвардським університетом. Там він продовжував свої дослідження в обсязі візантологічних усесторонніх проблем в історичному, культурологічному, мовознавчому та конфесійно- богословському аспектах.
Як відомого вченого, проф. І. Шевченка запрошували до співпраці наукові осередки в Америці та в Європі (Оксфорд, Париж, Мюнхен, Кельн, Будапешт). У численних американських і європейських вишах він часто виступав як гостинний професор, викладаючи проблеми широкоаспектної візантиністики (стародавня історія, грецька палеографія, середньогрецька мова, візантійсько слов`янські культурні зв’язки, історія Київської Русі-України, історія різних конфесій та віросповідань у давній Речі Посполитій).
Його наукові праці радо приймали до друку численні наукові збірники й такі періодичні видання, як “Dumbarton Oaks Papers”, “Byzantinische Zeitschrift”, “Commission Internationale du Corpus Historiae Bizantine”, “The Greek Orthodox Theological Review”, “Slavonic and East European Review”, “Harvard Ukrainian Studies”, “Византийский временник”, “Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in U.S.” та в інших виданнях, які виходили в Америці, Великобританії, Німеччині, Греції, Австрії, Румунії, Польщі, Угорщині й Україні.
Проф. І. Шевченко став членом багатьох наукових товариств, у тому числі – Британської академії, Християнського археологічного товариства в Афінах (Греція), Національної академії наук України, Австрійської академії наук, Академії в Палермо тощо.
Високе звання почесного доктора надали йому Кельнський університет (Німеччина) 1994 р., Варшавський університет 2001 р. і Люблинський католицький університет ім. Івана Павла ІІ 2005 р.
Свої монографії, розвідки, статті, рецензії він писав протягом близько 60-ти років – найчастіше англійською мовою, але також французькою, німецькою, італійською, польською й українською. Його наукові дослідження увійшли в науковий обіг високого світового рівня, відносяться вони до різних аспектів історії Візантії та культури народів східного християнства, передусім старо і середньоукраїнської історії, культури й мови.
Проф. І. Шевченко був співзасновником Інституту українських досліджень у Гарвардському університеті та від 1973 р. – довголітнім заступником директора цього ж інституту, а згодом редактором наукового квартальника “Harvard Ukrainian Studies”. Саме проф. Шевченкові був присвячений VII том цього періодичного видання з нагоди 60-ої річниці від дня його народження, з додатковим заголовком “Okeanos. Essays presented to Ihor Ševčenko on his Sixtieth Birthday by his Colleagues and Students” (1983).
З проф. І. Шевченком я мав щастя вперше познайомитися 1973 р., під час мого перебування в США на запрошення до Гарвардського університету як гостинного викладача українського мовознавства. Захопило мене тоді доброзичливе ставлення професора до людей, його готовність допомогти всіляко, його всесторонні та глибокі знання, елеґантна вимова в усіх відомих йому мовах разом з українською, польською та англійською. А потім була між нами ділова кореспонденція у справах приготування матеріалів до друку у квартальному журналі “Harvard Ukrainian Studies”. Коли ж уже можна було йому їздити в Україну – пригадую симпатичні зустрічі в Києві та останню 2005 р. – коли ЛКУ ім. Івана Павла ІІ присвоїв йому звання doctor honoris causa, а мені тоді випала честь написати для сенату ЛКУ оцінку наукової діяльності професора з підкресленням його зв’язків зі славістичною наукою в Польщі.
Тепер, засмучені вісткою про відхід професора І. Шевченка на вічний спочинок, що на цьому світі ми вже не зможемо зустрітися й послухати його мудрого розважного слова, ми цілком усвідомлюємо собі всесторонню заслугу блаженної пам’яті професора для світової, зокрема й нашої, української науки. Професор, проте, залишає по собі багатозмістовний науковий доробок, відомий широким колам світової науки та й добре приготованих і вихованих учнів, які продовжуватимуть його дослідження та добрий спомин друзів і колеґ.
Вічная Йому пам’ять!
“Наше слово” №5, 31 січня 2010 року {moscomment}
