Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ 2009-05-14
{mosimage}
Як здається, руйнівники відомого пам’ятника, встановленого членам українського підпілля, убитим у січні 1947 р. на горі Хрищатій Військом польським, вибрали для своєї протизаконної активності не цілком “божий час” – латинський Великдень. Принаймні так можна підозрівати на основі слів лісових робітників, які напередодні свят відвідували його та бачили ще в належному стані. Тимчасом пізніше, перед східним Великоднем, мешканцям Ветлини стало відомо про його знищення.
Виконавці власних вироків працювали важкими предметами, найімовірніше, молотами. Вони (він?) розбили бетонний хрест на цоколі, розтрощили та розкидали або забрали з собою шматки пропам’ятної дошки, у невідомому напрямку вивезли дерев’яні хрести.
{mosimage}
На місці залишився бетонний цоколь та один залізний хрест. На сьогодні цей пам’ятник можна вважати знищеним.
Тимчасом, голова Повітової будівельної інспекції з Сянока С. Табіш поінформував, що 2 березня Воєвідська будівельна інспекція в Ряшеві, відповідаючи на лист Надлісництва в Команчі з початку січня 2009 р., повідомила про можливість леґалізувати пропам’ятні знаки (нагадаймо: вони були нелеґальні). Це може відбутися на прохання власника терену, тобто Команчанського надлісництва (справжній інвестор – невідомий). Однак є один чинник, що може стримати навіть дуже прихильно настроєних до цього заходу людей: оплата 125000 зл. за леґалізаційну згоду відповідних державних органів. Отож важко повірити, що в передбачений термін (до 31 липня) Надлісництво в Команчі захоче увійти в дорогі леґалізаційні ворота.
Голова ОУП П. Тима поінформував, що про знищення пам’ятника буде повідомлена прокуратура.
Хрищатицька подія проливає світло на кілька важливих справ, які, здавалося, не повернуться, однак повернулися. По-перше, чому пам’ятні знаки на Хрищатій виникли нелеґально? Його будівничі не стали на нелеґальний шлях тому, що самі цього хотіли, а були змушені політикою щодо українських місць пам’яті, яку здійснював уже багато років А. Пшевозник.
Секретар Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва свідомо або несвідомо штовхає українських авторів увічнювальних заходів до вимушеної нелеґальності тому, що вони не сподіваються на безсторонній підхід до своїх пропозицій. Пшевозник певно схоче скористатися знищенням на Хрищатій для скріплення власної позиції та створення неґативного образу українських увічнювальних заходів. Можливо, ідеться про те, щоб забути, що на Хрищатій сталася не ліквідація небезпечної “української банди” та складу боєприпасів, а масакра Військом польським підпільної лікарні з пораненими людьми та медичним персоналом, – сказав П. Тима.
* * *
Чи є щось оптимістичне в цій справі? Так. Те, що як поляки, так і українці з Команчі, Тісної, Ветлини чи Репеді є за тим, аби пам’ятник стояв. Він їм не заважав. Я переконався про це не один раз під час розмов з тутешніми мешканцями. Обнадійливе було, наприклад, те, що місяць тому колишній міліціонер з Команчі особисто просив мене що-небудь зробити, аби “Пшевозник заткнувся…”. Отож, принаймні у справі Хрищатої маємо згоду. Ким були непрошені гості (чи аж з Вроцлава…?) – встановить імовірно молоде покоління команчанської чи тіснянської поліції.
“Наше слово” №19, 12 травня 2009 року
