Стрык Андрий ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №27, 2014-07-06
Позволю собі юж на початку зазначыти, же так буду называл працю нашого вызначного краяна родом зо Смереківце. Минуло пару років, як єм з великым інтересом брал в рукы «Короткий словник лемківських говірок» п. Пыртея, але зо жальом мушу повісти, же товди дос міцно єм ся розчарувал, бо зо смутком пришло мі ствердити, же в словнику нашого краяна деси до 25% слів то або польскы слова, або польонізмы. Пересьлідил єм дос докладні слово за словом, але не рахувал єм іх, зато подаю лем приблизно. На «ЛС» вказал ся допис, в якім автор пробувал пояснити чом так ся стало, и я то прийнял, лем кус мі ся дивным здає то, же такє выданя фірмувала Академія наук України. Назвали то лемківскым словником, а в нім тілко чуджого елементу. Што ж…
Зачал єм од чогоси, што выглядат на критыку праці Пыртея, але то не він мал вплив на то, што буде друкуване. Треба єднаковож підкреслити величезну працю, яку вложыл автор в приготуваня обох книжок. Такі початок може выглядати на критычний, але то лем підносит вагу обох книжок, а тоту другу, «Лемківськи говірки. Фонетика і морфологія», выдану в Ґорлицях в 2013 році, ціню высоко и хвалю, бо показує она, же єй автор знає лемківску бесіду, розуміє єй специфіку, а же здобул осьвіту, потрібну філологови, мовознавцю, то помогло му то приймати правильні рішення в ділянці фонетикы, морфології ітд. Познал молодий Петро нашу бесіду в Смереківци, де, як и по околиці, люде бесідували порядні, чысто, бо были дос далеко од польскых сіл и ищы дале од словацкых. То зато в «Граматиці…» неє того, што трафило ся в «Словнику…».
На жаль, довге прожываня в Україні зазначыло ся з єдной страны, але лем тіцьо-тіцьо, тым же якысы запамятаны поодинокы польскы слова ся трафляют, з другой зас, може кус більше, дало о собі знати перебування серед україномовного населення, бо до праці на місце лемківскых перешла невелика кількіст літературных слів. Повім, же неє то жаден гріх, але можна го было пробувати не зробити при редаґуваню книжкы до выданя.
Чытал єм тоту барз нам потрібну працю, котру так пізно вдало ся выдати, бо поколіня п. Петра юж одышло, а то оно могло найліпше єй оцінити. Моє поколіня, розшмарене по сьвіті, забыват мову або од нєй одходит, а тото третє, цалком юж молоды люде, бесідує так, як чуєме то на Ватрі, ба, а навет в церкви. На «ЛС» тіж маме того доказ, хоц на ні ищы ся стараме писати по-нашому. Результат є такі, же пасує ту термін міш-маш. Не вшыткы, прошу мі ту пробачыти такє заокругліня, пишут до ґазети акурат так. Біда є така, же каждий пише так, як знає и чує себе. Можна ся выправдовувати тым, же пишу на говірці села… и вшытко ясне. А я ся мушу вытлумачыти з того, чом выкорыстую літературны слова, но бо інакше треба бы певно брати польонізмы. Што маме робити в ті ситуациї? Тепер, хоц юж єм о тім писал, виджу барз конкретне заданя перед редакцийом, котра повинна зачати домагати ся, жебы дописуваче зазерали до праці п. Пыртея, а сама редакция тіж повинна робити коректуру згідно з вымогами граматикы, яку тепер юж маме. О тім была юж бесіда, але без позитивного ефекту Трудно, буду дуркал дале, аж редакция почує. Я не проти того, жебы писати говірком конкретного села, але она має ся містити в рамках орфографії, морфології ітд. Треба мати під руком Пыртейову «Граматику…» и коректора.
Дос юж того загального, бо час перейти до уваг, а мам іх пару або и веце. Як бы ся дакому могло вказати, же буду лем хвалил и хвалил, то так не буде. Мої спостережіня будут конкретны, не будут нарушати задуму праці и єй наукового ци практичного значіня – они не підлігают дискусиї. Не повім, же о дієсловах ци іменниках написал п. Пыртей за дуже ци за мало. Ні, тото вшытко єст добре, але, як повідают, сут ищы дрібниці. Зачну все ж таки од поважного застережіня, такого, же не можна оддавати таку працю до рецензуваня комуси, хто знає нашу бесіду більше ци меньше теоретичні, але практычні він єй не познал. Писал єм о тім и мам на увазі конкретну особу. Справа є стара и замкнена, а ту треба было звернути ся до люди, сут такы, котры могли внести свої увагы до праці перед єй выданьом. Неє з того поводу аж так дуже «гріхів» морфологічных, фонетичных ци флексійных, але сут! Пару такых вкажу, а буду ишол «запоряд», по змісті праці, бо так буде лекше іх вказати. Хочу барз міцно підкреслити, же люде, якы шыкували книжку до друку, вложыли в то свою лепту, за што шана ім.
«Слово про автора» писал покійний Петро Шафран. Коротко и зґрабні, але я особисті, прошу мі то пробачыти, мам ту свою маленьку сатисфакцию, бо мусіл п. Петро зауважыти в п. Пыртея наше «тверде ы», якого він не узнавал и якє вперто одшмарял. Його право, але чом я мусіл одчути то на власні скірі. Оно – «ы» – было, єст и буде покля хоц пару лемків буде старало ся писати по-нашому. Сут дві-три хыбы в «Слові…», але то друкарскы опискы.
Перепущу «Слово від редакції» и піду до «Вступу». П. Пыртей мал філологічну підготовку, працювал вчителем англійской мови, о чім спомну ищы пізніще, и міг сперти ся на літературній украіньскій мові, што неє закыдом в його сторону, бо помогло му то заняти ся лемківском граматыком. Загальны увагы автора сут засадны, включно з таком, же лемки мовны новины «перерабляли (…) на свій спосіб». (19) Можна бы ту зауважыти, же тепер маме іншы воєвідства, але того автор не міг поправити. То, же акурат слово «переґадати» трафило ся як приклад на наш постійний наголос, мі не пасує, бо то польонізм, взятий зо сусідніх польскых сіл. Правда, сут села, де бесідуют «ходиті», «носіті», але то є місцьове, мало пошырене и тіж лем по селах на краях Лемковины. Ци добрі записане є слово «німецкі» на довід нашого твердого «к» – хыбаль ні. «Узкый» и іншы пасуют. Признаю ся в тім місци, же нияк не можу поняти слово «капам, капаш…» До ничого не можу го приписати, з ничым порівняти. Звук «ы», то юж наша фонетична і морфольогічна специфіка, але автор пояснил го достатньо, тай треба бы мати надію, же почнут го вжывати не лем тверды лемкы, а вшыткы дописуваче, котры хцут-хочут, жебы кажде слово з «і, и, ы» было однозначне. Дай Боже! – же то не буде моє, як повідают сусіде, побожне жычыня.
Ци замінно (с. 22) стосує ся в лемківскых говірках «і, и, ы»? Поданы автором приклады як раз показуют, же ні, бо в тых словах акурат має быти «і», «и» або «ы» и лем так. Приклад зо словом «чистий», я писал бым з «ы», але то може я так чую, а Верхратский, з якого корыстал Пыртей, так го записал. Не годжу ся з записом «ґрати» з «ґ», бо «ґнеска» з «г» – тож то буде наше «гнеска» – сьогодні. Чом «ґрати», як автор подає дієслово «грати»? – то маме ту, делікатно кажучы, хыбу. Мам тіж поважне застережіня до запису нашого «л». Оно в вымові не звучит як «в» (w), лем як польскє «ł». Польскє «łapa» то не буде «wapa» лем «uapa» з тым «niezgłoskotwórczym „u”». Записы п. Петра з «л» сут переважні добры, але вцалі немало буде такых, як запис слова «сало», котре в нього має форму «саво», з такым «зламаным» л, якє нияк не оддає нашу вымову. Як в дакого так то выглядат, або він так чує, то мі остає лем співчувати йому, же має з тым клопіт.
При нагоді мам таку болючу для мене увагу, же молодь юж праві вцалі не чує наше східнє «л». Старшы люде тіж собі полекшают тот момент и нехтуют в той спосіб порядочністю в бесіді. Тепер од тых першых не почуєме «пелевен», лем «пельевен». То ганьба, жебы-зме не потрафили повісти «поле» або «лишка»! Вера Боже! – то встыд, але як юж єм ся одкликал до Бога, то повім, же нияк мі не пасує «Спаси Боже» в «Ватрі» за пожертвы для редакциї. В нас все ся бесідувало «Боже заплат». Памятам, як хлопи часто жартували при спільні роботі. Ґазда повідал «Боже заплат вам за поміч», а хтоси одповідал на то: «Не зваляй на Бога, лем ставляй одомаш!» Што то такє тот одомаш, поясню юж наступным разом, хоц думам, же то лем для молодых може быти трудне слово. Тых «разів» збере ся ищы зо два-три, бо моїх уваг ци застережень ищы дос дуже остало. Не буду вцалі аж так докладні призерал ся помылкам, але важніщы треба вказати. Што я поправлям и кого? Так покус то вшыткых, але найперше рецензента, котрий перепустил такы недоробкы. Жебы ся дахто не почул занадто дошкуленым, то на тот момент раз ищы повім, же вцалі мої заувагы не мусят быти тыма остаточныма, але треба бы было доказати, же не мам рациї. Та чекам. ■
