Юрій Федів ■ ІСТОРІЯ ■ №3, 2016-01-17
Постать патріарха Димитрія займає вагому нішу в історії відродження української церкви та незалежності України. Його світогляд і пророчість у діях надихнули спочатку львів’ян, а потім і всю країну в незламності й пошуку шляхів до розбудови самостійності. Життєва позиція, відкритість та щирість у поглядах, відданість людям і в наш час є прикладом справжнього душпастиря, який на перше місце ставить паству, а потім себе.
Виповнилося 100 років з дня народження патріарха Української автокефальної православної церкви Димитрія (в мирі о. Володимир Ярема). Для львів’ян – це символ священика-українця, який протягом тяжких 24 років радянського тоталітарного режиму вів пастирство у церкві Святих апостолів Петра і Павла на вул. Личаківській. Для мистецтвознавців – це безцінний скарб, який поєднав та опрацював унікальну колекцію ікон, багато з яких вже не існують.
Народившись у далекому надсянському селі Глідні, яке тепер – у Польщі, завдяки українським військовим старшинам-петлюрівцям здобув знання та вміння в малярстві, музикознавстві, іконознавстві та церковній справі. Живучи в польському середовищі, старався розвинути українську культуру. Згадуючи у своїх спогадах активну участь у «Просвіті», сприяв утворенню церковних хорів.
Навчаючись малярства у відомих львівських митців Ковжунів та Михайла Овсіянчука, Володимир Ярема поширив українське мистецтво у храмах Надсяння: розмальовує муровані церкви в Улючі, Павлокомі та в Старому Місті коло Лежайська. Саме в останньому храм збережений із розписами, хоч його використовує римо-католицька громада.
Після депортації українського населення з Польщі В. Ярема розвиває свої таланти на Львівщині. Ставши 1947 р. священиком, створює парафіяльні хори, навчаючи людей нових пісень і колядок. Найвідомішим є виступ хору церкви Св. ап. Петра і Павла м. Львова на концерті, присвяченому 1000-літтю Хрещення України-Русі.
Поряд з пастирською працею активно вивчає та аналізує іконопис, готує ряд мистецьких публікацій і декілька книжок.
Отець Володимир Ярема разом з о. Іваном Пашулею (який тепер є духовним пастирем у Мельбурні в Австралії) 1989 р., коли про незалежність української держави ще ніхто відкрито не говорив, зробили перший крок до відродження суверенності, проголосивши третє відродження УАПЦ. «Іти проти комуністів – це наче з сапою проти сонця», – такі слова про події 1989 р. висловив патріарх Димитрій. Його підтримали парафіяни, його підтримали священики… Україна розпочалася із серпня 1989 р., коли прийшла незалежна Церква.
Від 1989 до 2000 р. патріарх Димитрій ніс тяжкий хрест. Постійні інтриги й опозиційність до української Церкви нічого не робили для того, щоб ми, українці, почувалися ними ж у своїй державі, а тим більше, щоб діаспора відчула захист материнської землі. Це все завдавало болю старцеві.
Сивий, середнього зросту, з лагідним проникливим поглядом, приємним спокійним голосом патріарх Димитрій був людиною твердої волі, сильного духу та високої культури. Все його подвижницьке життя було служінням українській ідеї, жертовним служінням Україні.
Помер владика 25 лютого 2000 р. ■
