(гс) ■ ПОГЛЯДИ ■ №44, 2012-10-28
Про ситуацію в Україні перед парламентськими виборами в середині жовтня можна було дізнатися у Варшаві – від українських журналістів та авторів виборчих кампаній (т.зв. політтехнологів). Перші прибули на запрошення Товариства польських журналістів і взяли участь у конференції «Мас-медіа в Україні: проблеми та шанси», а другі були гостями Осередку східних студій і семінару про українську політичну кухню.
Немає чого заздрити українським журналістам. Щоправда, як і в кожному іншому куточкові світу, вони володіють зброєю під назвою «совість», проте в українських умовах щораз важче нею користуватися. Зрештою, це якоюсь мірою підтверджують і міжнародні дослідження. У щорічному рейтинґу свободи преси міжнародної правозахисної організації «Freedom House» Україна опустилася на 9 позицій нижче. Відповідно до опублікованої в середині ц.р. доповіді про стан свободи преси 2011 р., Україна посідає 130 місце, ділячи його з Південним Суданом. Теперішня виборча кампанія призвела до того, що журналісти знаходяться під ще сильнішим тиском.
Проте, як відзначали українські гості, методи впливу пройшли еволюцію. «Тупе» залякування чи підкуп замінила т.зв. «джинса»: саме так називається явище прихованої реклами, коли під виглядом нормального журналістського матеріалу популяризуються політики або партія, які за це заплатили. Що важливо – подібних матеріалів часто бажають собі власники або менеджери окремих мас-медіа. Це прямо пов’язується з економічною ситуацією. З огляду на фінансову кризу, в Україні ринок реклами, з якої мас-медіа живуть, скоротився аж на 40 відсотків. В оцінці журналістів, у контексті виборів дуже важливим є зовнішній моніторинґ, бо тоді українська влада знатиме, що хтось «дивиться їй на руки». Саме до цього українці заохочували своїх польських колеґ. Життя після виборів напевно не зупиниться, тому пролунало й запрошення якнайчастіше відвідувати Україну, відкривати там кореспонденційні пункти і неупереджено висвітлювати події.
Цікавою виявилася зустріч з українськими політтехнологами – людьми, які працюють на виборчий успіх політичних партій. Гостями Осередку східних студій були Олег Медведєв (працює для опозиції) та Євген Копатко (дорадник Партії реґіонів). Тема дискусії – фініш виборчої кампанії і шанси на перемогу й обрані стратегії правлячої команди та опозиції. Звичайно, така зустріч не могла відбутися без прогнозів, проте жоден з експертів у своїх оцінках не хотів бути однозначним.
Як Копатко, так і Медведєв схилялися до того, що переможцем виявиться радше Партія реґіонів. У першій трійці опиняться ще, відповідно, «Батьківщина» та партія «УДАР». Як відзначали українські гості, в остаточному результаті між цими партіями можуть відбуватися зміни щодо отриманого місця. О. Медведєв, описуючи передвиборчу дійсність, наголошував, що результат «Батьківщини» завжди є більшим, ніж прогнозований – бо з огляду на тиск з боку правлячої команди люди не схильні виявляти своїх справжніх виборчих преференцій. За словами політтехнолога опозиції, президент Віктор Янукович робить усе, щоб його партія перемогла і створила уряд, бо він сам має невеликі шанси на перемогу в наступних президентських виборах. Свій уряд може потім допомогти у введені змін до Конституції, що дозволило б зберегти владу. З іншого боку, в оцінці Є. Копатка, Партія реґіонів у виборчому процесі не потребує надто великої політтехнологічної допомоги з огляду на роздрібнення та конфлікти в таборі суперників. Саме на цьому втрачає опозиція. О. Медведєв, характеризуючи специфіку української політичної сцени, наголошував, що немає традиційного розподілу на праві та ліві сили. За його словами, над Дніпром партійна орієнтованість є або російсько-совєтською (наприклад комуністи, Партія реґіонів), або українськоєвропейською (опозиція).
Важливий фактор становить також питання визнання демократичності виборів. Зрозуміло, що владі воно необхідне. У менш комфортній ситуації знаходиться опозиція. Вона вже сьогодні говорить про низку порушень, доказом чого може бути хоча б те, що від її імені не хочуть іти кандидати в мажоритарних округах. Реґіональні лідери, бізнесмени, директори шкіл чи лікарень просто не хочуть «задиратися» з теперішньою владою, з якою довелося конкурувати. Приклади руйнування бізнесу чи адміністративні перевірки з надуманих причин лише утверджують владу в такій позиції. А з іншого боку, представники опозиції повністю усвідомлюють те, що визнання виборів недемократичними означає широку й шкідливу ізоляцію України в Європі. Саме такого сценарію побоюється О. Медведєв, який європейський напрямок вважає єдиним правильним для України. Зовсім інший підхід до українського майбутнього демонстрував Є. Копатко. На його думку, ніхто не очікує України в ЄС, а зараз іти туди немає сенсу тому, що Спільнота завжди вирішує свої кризові моменти за рахунок слабших країн.
Споглядаючи на передвиборчу картину, представлену українськими гостями, можна радше добре уявити політичний розиграш в Україні. Однак останній і вирішальний голос завжди мають виборці – і тепер саме на їхнє рішення ми чекаємо…
