Бесідував Олександр Маслей ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №4, 2013-01-27

Розмова з заступниками голови ОЛ Васильом Шлянтом і Адамом Вєвюрком

Розвиток, рецесія, стагнація – то понятя вживани, але і витерти. За то понятя: сьвідомости реаліїв, заанґажуване відношиня і почутя вітвічальности і також відношиня в пубічних дебатах сут в ціні. Може за Войцехом Млинарским: «робме своє», – повідат Василь Шлянта, коли я його запитав, яки визерає перспективи розвитку організації.

Олександр Маслей: Наближат ся чергови з’їзд Об’єднання лемків. Можете, панове, підсумувати мияючу каденцію, што вдало ся осягнути в тим часі?
В. Шлянта: Не знам, чи гнеска понятя праці органичной є іщи знане і хтоси може або зохце узнати єй за осягніня? Діяльніст організації скуплят ся на такі гвасьні, можливі до виконаня праці.
А. Вєвюрка: Думам, што ОЛ виходит з комплексу тягару Акцйї «Вісла». Хоц треба бити обережним, не можна затерати контакту з людьми, котри тоту трагедию пережили і тима по них. Поколіня, котре безпосередньо перешло тоту трагедію, має єй в пам’яті і емоцийні ньом жиє. Молоди мусят побудити ОЛ до житя сучасного, використати активно Інтернет і сягнути до можливости, яки дає гнесні час, використати тоту «демокрацію» як лем можна.
Перспективом є творіня нашого світа не лем на фольклорі. Хтоси гарно повіл: «Як не навчиме ся жити в містах – загинеме». Розвияме контакти медже організаціями з України, Словації, Хорватії, Сербії і за «великом млаком» вшитки мают зв’язок з Галичином. Нас в Польщи прозвали лемками, на Словації, в Сербії і Хорватії не знают, хто то є лемко, але як повіш, жезме русине – інакше ся усьміхают. Сам лемко міцно кривит правду історичну.

Чи реалізувани през ОЛ програми заспокоювают потреби середовища?
В.Ш.: Програми ОЛ реалізує група суспільників, зас потреби середовища сут велики. Починаючи од переказуваной з поколіня на поколіня травми виганяних, з клеймом бандитів, злочинців, якими нихто не хоче бити обшмаряним неслушні і кривджучо. Гнес по катастрофі офірами скоро занимают ся психологи, а зо насьлідками і наступствами нашой великой травми є загальне самозадоволіня, бо нас менше видно в державі, яка хотіла би бити однорідна народово, хоц – о іронійо – што п’ятий поляк мешкат поза свойом державом!

А. В.: Не до кіньця, не чуєме «голосу» лемків з Польщи, не хцу, штоби ОЛ бороло ся з вітраками, як Дон Кіхот, і виділо лем світ історії лемків, што жив вчера. Треба змін і напряму, в яким піде організація. Хоц би так почути житя, як є в Центрі Б.-І. Антонича. Для лемків з вигнаня найвекшим ділом ОЛ є Лемківска ватра, але виджу тіж, што програм порядкуваня цминтарів на Лемківщині притігат молодь. Але – ківко рілі іщи до «заораня» медже тима програмами…

Чи видите іщи шансу на порозуміня середовищ і організації лемківских?
А. В.: Певні што виджу, лем треба реалізувати вспільни програми, а того, на жаль, не є. Але, думам, што та місія для нового заряду.

Чергова річниця Акцйї «Вісла» відслонила «тіні поглядів», чи є реальна шанса на потепліня єй ухвалом Сойму РП?
В. Ш.: Одкличу ся дзеркальні до знаной до кінця ПРЛ-у т. зв. моральности Калого з повісти Генрика Сєнкевіча «В пустині і в пущи» : «Як Калі вкраст корову то добрі, а єсли Калому вкрасти корову то зьлі».
А. В.: Бою ся, што «кресов’яки» і ім подібни середовища «ідеальних і найліпших поляків» зас причинят ся до «браку волі політичней».

Як проходят стараня о зворот заграбленого майна чи відшкодуваня за наслідки Акцйї «Вісла».
В. Ш.: Представники держави, без мериторичних позовнин, стосуют юридични можливости з премедитаційом і утрудняют ограбленому громадянинови повернути гарантуваной юридично і належной власности. Навіт допроваджаючи єй до руїни, лем штоби не віддати.
А. В.: Пару громадянином віддано ліси, тепер вибераме інши дороги, про яки на гнес іщи не буду радити…

На наших очах відходит поколіня, яке пам’ятат Акцйю «Вісла». Чи нароком того в новім поколіню існує пам’ят о ней?
В. Ш.: Невистарчаюче. Друга сторона знає іщи менше, а часами і не знає правди. Не знают тамтих подій громадских і знаних загально сучасни суди, яки видят лем букву права, а не покривджену людину.
А. В.: Тото найбільше болит, одходят в почутю несправедливости назначени през державу кличком «бандити», не ма для них хоц би словечка «пробачте». Наоколо них хвиля асиміляції топит іх нащадки в свої «великі млаці». На Ватри до Ждині не мают юж сили приїхати. Іщи нащадки даколи просят нашого єґомосьця на похорон… Не заслужило тото поколіня на таку остатню путь з того сьвіта.

Можете віднести ся до справ міжконфесійних, значит чи видите поправу співвідношиня?
В. Ш.: Поодиноки знаки трафяют ся.
А. В.: Трудне зьвіданя – трудна відповід. Треба вірити в Бога, най нам єдніст подаст. І вірити мудрим людям обох конфесій.

Які ідут загрози през інтеґрацію середовища?
В. Ш.: Підкоряти ся більшости ґлобальним тенденційом, цтігати в тото середовище меншин. А механізм діє подібно.
А. В.: То асимілація, а культура лемків не встигат за розвитком сьвіта. Добрі, што в медіях заіснували вістуни нашой культури, хоц би «ЛемОн».

Приступліня РП до Європейской Унїі розв’язало якиси проблеми нашого середовища?
В. Ш.: Історичний реґіон поділено адміністраційно між два воєвідзтва, мимо противних намагань Унії.
А. В.: Не мусила до нас приходити. Ми зме жили від віків в Європі разом. Якоси нас Унія не видит, а тим більше заподіяних нам кривд.

А стрефа «Шенґен» має якиси вплив на зближиня і інтеґрацію нашого зі словацким середовищом?
В. Ш.: З погляду поодинокой людини: в віднесеню до того, што било давніжше, то рішучо «знормальнів» виїзд до другой держави, меджи на границі праві не зауважат ся. Ослабнули значно диференцуючи ся: ми — они.
А. В.: На вигнаню того не чуєме.

Чого очікуєте од наближаючого ся з’їзду?
В. Ш.: Віншував бим собі більшого почутя спільноти і битя тим, ким били наши предки. Більшого знаня нашой історії – ближшой і дальшой – і більшой суспільной активности.
А. В.: Більше медже поколіньового контакту. Більшой співпраці гуртків і гляданя порозуміня з іншима лемківскима організаціями. Більшой праці і вспівпраці там, де можна. А думам, што можна всяди, як ся хоче!
Дякую за розмову.

Поділитися: