Григорій Сподарик ■ УКРАЇНА ■ №50, 2015-12-13
У середині грудня президент Польщі Анджей Дуда відвідає Україну, де зустрінеться зі своїм українським колегою, президентом Петром Порошенком. Сторони розмовлятимуть про питання співпраці в рамках стратегічного партнерства. Це добрий момент, щоб звернути увагу на виклики у взаємних відносинах і, зокрема, польській східній політиці.
Дотеперішня пауза, якоюсь мірою спричинена виборчими процесами, була доволі помітною. А. Дуда вже як президент-елект не знайшов часу для зустрічі з П. Порошенком у Варшаві. Не найкраще враження зробило й те, що українська сторона не підтримала ідеї включення Варшави до переговорів у справі конфлікту на Донбасі. Водночас з’явилися і два гарні символічні жести. З нагоди Дня незалежності Польщі в листі до польського колеги П. Порошенко наголошував, що Польща є прикладом для України в її боротьбі за незалежність. Український президент відзначав, що завдяки незламності духу і важкій праці поляки не тільки вибороли свою державність, але й стали взірцем успіху і розвитку в об’єднаній Європі. У свою чергу, президент А. Дуда у день пам’яті про Голодомор офіційно заявив про солідарність з Україною та молитву за жертви цієї страшної трагедії. З попередніх заяв відомо, що А. Дуда не хоче також замороження конфлікту в Україні і підтримує повернення Києву повного контролю над своїм кордоном. Раніше глава польський президент заявляв також, що у разі проведення псевдо-виборів на Донбасі санкції проти Росії мають бути посилені, а військово-технічна підтримка України збільшена. А. Дуда є прихильником тіснішої співпраці держав, що лежать між Балтійським та Чорним морями, з урахуванням важливої ролі України. Проте вирішення деяких конкретних проблем між державами – це ініціативи, започатковані ще попередньою правлячою командою Польщі. Тут слід згадати про передання ділянки у Львові під будову Польського дому, фактичне усунення бар’єрів у торгівлі, зокрема у сільському господарстві знесено ембарго на імпорт в Україну свинини. Крім того, постала Рада обміну молоддю між обома країнами і підписано угоду щодо польського урядового кредиту для України в розмірі 100 млн. євро. Викликом для нової влади є догляд за тими проектами і їх змістовне наповнення.
Як відомо, більшість практичних питань у міждержавних відносинах належить до повноважень урядів. Однак роль президента неоціненна, оскільки ряд завдань він може ініціювати й підтримувати. У польсько-українському контексті надалі викликом залишається справа важкого спільного минулого. Електорат А. Дуди та його політичного середовища з «Права і справедливості» надалі очікують однозначного засудження Волинської трагедії. На рівні парламенту ця політична сила напевно намагатиметься повернутись до справи визнання цих подій геноцидом. Президент може в цьому випадку піти шляхом різких вимог до української сторони, але може й намагатись втихомирювати настрої. Цьому сприятиме наприклад популяризація праці професійних істориків та діалогу, який започаткували Інститути національної пам’яті в Польщі та Україні. А. Дуда може відтворювати позицію свого політичного ментора, покійного президента Леха Качинського, який разом з Віктором Ющенком зробив багато жестів у напрямі польсько-українського примирення. Найголовнішим питанням, здається, буде те, чи А. Дуда сам сприйматиме і захоче популяризувати той погляд, що українці та поляки у ролі жертв і злочинців дуже часто замінювалися ролями. З іншого боку, деякі оглядачі стверджують, що сьогодні вимагати від України перепрошення за Волинь або від цього робити залежною підтримку, це так, якби від «Солідарності» під час її боротьби за незалежність вимагати перепрошення за провини поляків стосовно євреїв. З належною увагою до історії треба підходити й тому, що це улюблена зона активності російської пропаґанди. Тому варто, щоб президент Польщі узяв під свій патронат «реальне українське життя» над Віслою. Презентація української культури, активності українських міґрантів і їхньої позитивної ролі в суспільстві, польсько-українські обміни молоддю – це лише фраґмент бажаної активності президента. У глави держави є й законодавча ініціатива. Якщо його апарат похиляється над проблемами власників кредитів у швейцарській валюті, то чому не мав би пошукати правових пропозицій щодо неможливого сьогодні спільного навчання української мови дітей міґрантів та представників української нацменшини. Звичайно, всі зустрічні жести повинні знаходити віддзеркалення по українському боці.
Отже, польський президент може зробити багато, щоб українська присутність над Віслою польському суспільству не асоціювалася з тим, що пишуть у Інтернеті проплачені Москвою її прихильники. Нещодавно Європейський Союз (ЄС) повідомив владу України про завершення всіх процедур для запуску зони вільної торгівлі з 1 січня 2016 р. Таким чином виповнюється чергова складова угоди про асоціацію між Києвом та ЄС. Може, це добрий момент, щоб у Польщі на державному рівні зайнятись такими питаннями, як присутність польських громадян у лавах сепаратистів на сході України та діяльності в Польщі у вигляді партій та окремих політичних лідерів прихильників т.зв. сепаратистських республік. Це була б одна з форм реальної підтримки європейської інтеґрації України і справжності польсько-українського стратегічного партнерства.
Свою лепту в розвиток польсько-українських стосунків вкладають експерти. Одним з них є польський аналітик та політолог Осередку східних студій Адам Бальцер. У своєму нещодавньому аналізі він відзначає, що демократизація України та її європейська інтеґрація повинні бути визнані головним завдання польської закордонної політики на найближчу декаду й отримати відповідну фінансову та організаційну підтримку. Наприклад, зв’язками між двома суспільствами мав би займатися спеціально для цього створений фонд. З українським партнером треба створити спільний інститут, який би зміцнив культурний обмін між державами (переклади, фільми, серіали тощо). У господарчому вимірі необхідним є виконування спільними польсько-українськими фірмами на території України інфраструктурних проектів. У польських мас-медіа і школах слід подбати про більшу присутність східної тематики. Водночас А. Бальцер переконаний, що потепління у відносинах з Росією Владиміра Путіна неможливе. Тому, це не повинно становити мети польської закордонної політики. На думку експерта, польська сторона поки що повинна зосередитись на співпраці з окремими російськими реґіонами, підтримці місцевого громадянського суспільства та російської політичної іміґрації у Польщі.
Більшість згаданих тут ініціатив не прозвучать 15 грудня в Києві, але напевно стане тоді зрозуміліше, куди віє польсько-український державний вітер. ■
