Тадей Карабович ■ КУЛЬТУРА ■ №15, 2014-04-13
Твори Тараса Шевченка перекладалися багатьма мовами світу, зокрема польською. Чи не першим перекладачем Шевченкової поезії, ще за життя Кобзаря, був маловідомий нині польський поет Леонард Совінський (1831–1887). Автор драми «Na Ukrainie» (1873) – про події під час Січневого повстання, праць «Studja nad ukraińską literaturą dzisiejszą» (1860), «Taras Szewczenko» (1861) з додатком перекладу поеми «Гайдамаки». Він переклав «Наймичку» та інші твори Шевченка. Поема «Гайдамаки» цікавила польських перекладачів уже в ХІХ ст., з огляду на спільну польсько-українську історію та її романтичний степовий шар, висловлений польськими романтиками – Антонієм Мальчевським у творі «Марія» (1825) чи Юліушем Словацьким у п’єсі «Мазепа» (1839).
У ХІХ ст. творчість нашого поета перекладав Владислав Сирокомля (повне ім’я Людвик-ВладиславФранцишек Кондратович гербу Сирокомля, 1823–1862). Шевченків «Кобзар» 1863 р. вийшов у Вільні (репринтне видання: Вільнюс, 1993, за сприяння Надії Непорожньої) з його перекладами творів Шевченка польською мовою з околиць Вільна, що нині відчитується як мова архаїзмів. Ось приклад перекладу вірша «Думка [Тече вода в синє море]», який Т. Шевченко написав 1838 р.:
Rzeka ciągle, choć powoli,
Wpada w sine morze;
Szuka Kozak swojej doli,
A znaleźć nie może.
Szedł, gdzie wicher go powionie,
Gdzie poniosą oczy,
Rozgrało się serce w łonie,
Szeptał duch proroczy:
Poco gonisz się za marą,
Gdzie cię oczy wiodą?
Rzucasz ojca, matkę starą
I dziewczynę młodą.
W cudzej stronie – cudzy wszędzie
Wiarą i językiem;
Tam zapłakać z kim nie będzie
I pogwarzyć z nikim. –
Fale morskie! płyńcie w pole
I brzegami trzęście:
Kozak marzył spotkać dolę,
A spotkał nieszczęście.
Już żurawie powracały,
W domu wytchnąć mogą;
Kozak, płacząc, poszedł dalej
Swą ciernistą drogą.
У ХІХ ст. та на зламі ХХ ст. твори поета перекладали: А. І. Ґожалчинський, П. Свенцицький, С. Жеромський, Лео Бельмонт, Г. Даніловський та В. Фельдман.
Видатний польський письменник Стефан Жеромський 1862 р., як ще був студентом, занотував у щоденнику: «Wieczorem tłumaczyłem dumkę Tarasa Szewczenki i przetłumaczyłem nieźle (według mnie)». Ось уривок з перекладу для ілюстрації змагань С. Жеромського як прозаїка з українським поетичним словом:
Dumki moje, dumki moje,
Smutny los mój z wami…
Czemu mkniecie po papierze
Równymi rzędami?
Czemu wicher was nie rozwiał
Po stepie w perzynę?
Czemu boleść nie zadrała
Jak własną dziecinę?
У Женеві 1890 р. вийшла друком збірка поезій Т. Шевченка польською мовою, проте заборонялося її розповсюджувати. Деякі польські переклади віршів Кобзаря були вміщувані в газетах. Серед них заслуговує на увагу збірка перекладів Сидора Твердохліба «Wiersze wybrane», видана у Львові 1913 р. Повільно, але неухильно на початку ХХ ст. кількість перекладів Шевченкових творів росла, хоча з політичних міркувань цей процес усіляко намагалися гальмувати. У Варшаві 1921 р. вийшов перший збірник поезій – «Zbiorek wуbranуch poezji», 1930 р. у Станіславі – «Trzy poematy», у Варшаві 1936 р. – «Poezja» в перекладі Павла Зайцева. Деякі твори поета були включені у хрестоматійні видання уривками («Wielka Literatura Powszechna», t.6, Warszawa, 1933, s. 713– 716).
У Польщі поширювалися також вибрані польські переклади поезії Т. Шевченка – «Utwory wybrane» (pod red. Włodzimierza Hnatiuka, Charków – Kijów, 1931), що вийшли у Харкові 1931 р. за редакцією Володимира Гнатюка.
Натомість після 1945 р. незломним популяризатором Кобзаря був Єжи Єнджеєвич (1902–1975) – відомий польський письменник, перекладач та літературознавець. У творчих зацікавленнях Є. Єнджеєвича важливе місце посідали життя і творчість Т. Шевченка. Він переклав його російськомовну повість «Прогулка с удовольствием и не без морали» (Варшава, 1960) і написав до неї післямову. Був упорядником, автором передмови й перекладачем кількох творів у книжці польською мовою «Вибрані поезії» Тараса Шевченка (1972). Серед його перекладів є: «Заповіт», «Розрита могила», «Стоїть в селі Суботові», «Холодний Яр», «Ой виострю товариша» та інші. Єнджеєвич є автором роману «Noce ukraińskie, albo Rodowód geniusza» (Варшава, 1966) про Т. Шевченка («Українські ночі, або Родовід генія»); в публікації відображено перебування поета на Волині 1846 р.
Твори Шевченка перекладали: Ярослав Івашкевич (1894–1980) – поет, письменник, перекладач та громадський діяч (переклав «Заповіт»), Влодзимеж Слободник (1900–1991) – поет і перекладач, а також багато інших польських поетів.
У містах Польщі 1951 р., як відзначалася ювілейна дата 90-х роковин з дня смерті поета, проведено різні заходи з ушанування пам’яті Кобзаря. Появилися друком статті про творчість Шевченка. А 1954 р. на урочистій сесії, присвяченій до 140-річчя поета, з доповіддю виступив видатний польський знавець творчості Т. Шевченка й української літератури Мар’ян Якубець. У Варшаві 1955 р. вийшло нове видання вибраних поезій Шевченка – Taras Szewczenko «Utwory wybrane», (Warszawa, 1955), яке містило вісімдесят перекладів. Серед перекладачів, поряд із Сирокомлею та іншими письменниками ХІХ століття, були імена Ярослава Івашкевича, Влодзимежа Слободника, Чеслава Ястрембця-Козловського (1894–1956), Леона Пастернака (1910 (або 1909) – 1969). До книжки вступ написав головний редактор цього видання В. Слободник. Була також післямова М. Якубця, автор у ній розповів про історію шевченкіани в Польщі, специфіку польських перекладів з української мови. До публікації увійшли два переклади «Заповіту» відомих літераторів Я. Івашкевича та Л. Пастернака. Обидва переклади отримали схвальні відгуки Максима Рильського. Збірка вийшла накладом у 10 тис. Тоді склалося таке враження, що твори Шевченка дуже важко перекладати без розуміння філософської суті митця. Зокрема йшлося про хрестоматійні вірші, покладені на музику, чи заповітні для українського народу. Це твори: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та інші.
Шевченків «Заповіт» (у польському перекладі «Testament») цікавив багатьох перекладачів. Ось переклад Леона Пастернака – спроба помірятися з літературним шедевром української нації:
Kiedy umrę to na wzgórzu
Wznieście mi mogiłę,
Pośród stepu szerokiego
Ukrainy miłej.
Aby łany rozłożyste
I brzeg Dniepru stromy
Można było widzieć, słyszeć
Jego grzmiące gromy.
Gdzie uniesie z Ukrainy
Do sinego morza
Wrażą krew… dopiero wtedy
I łany, i wzgórza.
Wszystko rzucę i ulecę
Do samego Boga,
Aby modlić się… aż dotąd
Ja nie uznam Boga.
Pochowajcie mnie i wstańcie,
I kajdany rwijcie,
I posoką, wrażą juchą,
Wolność swą obmyjcie.
Mnie zaś w wielkiej już rodzinie,
W kraju wolnym, nowym,
Pamiętajcie wspomnieć czasem
Dobrym, cichym słowem.
Найбільш відомими в польських виданнях залишаються перекладні «Кобзарі»: Taras Szewczenko, «Wybór poezji» (Вроцлав, 1974), Seria wydawnicza: «Biblioteka Narodowa» в опрацюванні Мар’яна Якубця, «Вибрані твори» (Варшава, 1955). «Вибрані поезії» (Варшава, 1972) та повісті Тараса Шевченка видавалися в уже колишньому видавництві в Люблині.
Творчістю Кобзаря цікавився також Юзеф Лободовський, вбачаючи в поетичному дискурсі поета романтичний дух степової волі та давню свободу Дніпрових порогів. Ю. Лободовського хвилювали давні польсько-українські відносини, тому він не міг поза літературною увагою залишити відомий твір Шевченка «До поляків» («Do Polaków»):
Kiedyśmy byli Kozakami,
Zanim nasz cichy, zgodny świat
Wzburzyła unja, każdy rad
Bratersko jednał się z Lachami,
Wolnymi pyszniąc się stepami;
W kwitnących sadach całe dni
Wesołych dziewcząt rój ochoczy,
Matki pieściły swoje oczy
Wolnością synów… Lata szły,
Rośli synowie, weselili
Żałosną starość ich i zgon…
Aż w imię Boże z obcych stron
Przybyli księża, podpalili
Nasz cichy kraj, zaleli w krąg
Jeziorem łez i krwią, i potem,
Niosąc męczеńską śmierć sierotom
W imieniu Chrystusowych rąk!
Już głowy chylą się kozacze,
Jako zdeptany w stepie kwiat;
A Ukraina jęczy, płacze,
Na rusztowaniu stoi kat,
Spadają głowy; tryumfuje
Zwycięski ksiądz i głosem złym
Woła: Te Deum! Alleluja!
O tak to, Lachu, druhu-bracie,
Zachłanni księża i magnaci
Rzucili waśń pomiędzy nas,
I przeto minął zgody czas.
Więc podaj rękę kozakowi
I czyste serce swoje daj!
A wspólnie w imię Chrystusowe
Wskrzesimy znowu cichy raj.
Нещодавно у Люблині вийшов повний «Кобзар» (2008) у перекладі Петра Куприся (1933–2002) – філолога, поета й перекладача, викладача в Сільськогосподарській академії (Природничий університет) у Люблині. Таким чином здійснилася заповітна мрія П. Куприся – подарувати польському читачеві невмирущі твори українських геніїв. У Польщі «Кобзар» опубліковано після 150-ти років із часу його появи українською мовою. Ініціаторами видання Куприсевих перекладів були проф. Юзеф Колодзей, проф. Михайло Лесів (писав про поетичну творчість П. Куприся), д-р Микола Рощенко (писав про ідентифікацію української поезії П. Куприся) та д-р Григорій Купріянович (був головним ініціатором сприйняття творчості Куприся після його смерті).
Польські переклади творів Тараса Шевченка мають велику літературну цінність, у їхній внутрішній суті можна простежити розвиток польської шевченкіани та польський погляд на творчість Кобзаря. З’явилося навіть окреслення для перекладів Шевченкових творів польською мовою – «спольщення» доробку Кобзаря, тобто повна адаптація творів українського поета до польської літератури та культури. ■
