Богдан Гук ■ ГРОМАДА ■ №3, 2015-01-18
За нами самоврядні вибори в листопаді 2014 р. Для українців у Польщі найважливішим місцем також у сфері виборчої активності є Перемишль, хоч – зворотнім чином – немала вага і виборчого потенціалу українства на Мазурах. У місті над Сяном виборча кампанія почалася ще 2013 р. гучними апеляціями організаторів, а потім політичних кандидатів, до трагедії польського минулого у відносинах з українцями (читай: актуальними політичними як не ворогами, то конкурентами). Що могли показати як свій козир самі українці?
Спиною до політики
Народний дім, 19 жовтня 2014 р., година 16.00. На розі цього будинку, який впирається в міський ринок та перемиську мерію, понад 2-метровий банер кандидата на мера Перемишля, Войцеха Блаховича, повітового шефа партії Громадянська платформа (гп). У малому залі НД іде передвиборча зустріч українських кандидатів зі списку Громадянської платформи. Взяти участь у виборах заохочували, не вказуючи ні одного з них, на ранковому богослужінні в соборі св. Івана Хрестителя. На зустріч з кандидатами в депутати до міськради Ігорем Горковим, Богданом Поповичем, Марією Туцькою та Олександрою Цікуй прибуло 20 чоловік. Це далеко не всі виборці і, певно, далеко не всі політичні симпатії перемишлян. Чимало виявилося пізніше, після 16 листопада, коли виборці вирішили так і так. Перш ніж прокоментувати результати виборів, спробую придивитися до деяких – тих давніх і менш давніх – соціокультурних явищ в українському виборчому середовищі.
* * *
У 1944–1989 рр., за комунізму, явним українцем-членом міської ради Перемишля не був ніхто. Імовірно, хтось міг прослизнути крізь контрольне решето партії й СБ, проте в мене нема даних, щоб сказати, хто мав би ним бути. Так було до 1991 р., коли депутатом став українець, лікар, Юрій Стабішевський. Тоді, у період функціонування широкої громадянської площини діалогу, створеною профспілкою «Солідарність», здавалося, що польська держава зуміє стати добрим домом також для українських громадян. Потім цей шлях виявився складнішим, а в 2013–2014 рр. дедалі більше ознак того, що в Перемишлі є сили, які не радо дивляться на присутність українців у місті.
По відході Стабішевського настала довга перерва аж до часу, як у ІІ половині 90-х рр., за головування Ярослава Сидора в Перемиському відділі ОУП Польська селянська партія запропонувала українцям виборчу співпрацю. Це не перенеслося на їх присутність у мерії.
Під час виборів 2006 р. міг стати депутатом рекомендований ОУП Степан Боднар. Йому забракло якраз тих голосів, які набрав – приблизно 100 – інший кандидат, також українець. У виборах 2010 р. існувала можливість повторення подібної ситуації, проте ОУП вдалося дійти порозуміння з кандидатом, який зняв своє прізвище з виборчого списку.
Якби не 15 голосів, яких не стало, то на виборах цього року Маріуш Хомик у 4 виборчій окрузі став би депутатом. Тоді українці мали шанс ввести у Раду аж 3 власних депутатів-українців. Виборче щастя було на боці Олександри Цікуй та Марії Туцької. Це найбільший успіх в історії присутності українців у Міській раді Перемишля.
Важливим чинником, який протягом останніх 25 років активно формує українську «політику» в місті над Сяном є явна аполітичність його українських мешканців. Навіть Ю. Стабішевський не належав до будь-якої партії, а висувався як кандидат від Громадянського комітету «Солідарності». Натомість сьогодні лише О. Цікуй є багаторічним членом партії Громадянська платформа (у виборах 2010 р. мала 434 голоси).
На таку стриманість перед членством у польських політичних партіях впливає насамперед неґативний вплив польської держави та політичних партій на стан українства у країні над Віслою. Правда, з 1989 р. тривають виборчі альянси з лівими демократичними партіями, але їх можливості залежать також насамперед від позиції та активності самих українців, які здебільшого представляють ОУП. І так майже 10 років триває співпраця з Громадянською платформою. Вона датується 2006 р., коли на Мазурах з рекомендації ГП Мирон Сич став головою самоврядного сеймику вармінсько-мазурського, а підтвердженням «тривалої приязні» стало його обрання від ГП у Сейм РП 2007 р. Ольштин і Варшава далеко від Перемишля, проте Платформа в 2010 та 2014 рр. вирішила сягнути по українські голоси також над Сяном. Як на мене, у традиційно правій південно-східній Польщі, ця партія почувалася настільки слабкою, що не зважала на етикетку «націоналіст» або «бандерівець», наклеювану конкурентами поруч зі словом «українець».
Під час виборів 2014 р. у рамках політичного змагу антиукраїнськість була одним з важливих виборчих мотиваторів як для виборців, так для кандидатів. І так, напр., відома кампанією проти надання одній з вулиць імені владики Й. Коциловського, права сила Самоврядна спільнота «Долина Сяну», пішла у вибори разом з Правом і справедливістю. Проте є і той чинник, що перемиське ОУП навряд чи має власну виборчу програму і чи воно політично активне в період між самими виборами. Безперечно, ясно та послідовно наголошуються українські потреби та постулати їх задоволення. А виборчої програми нема тому, що це вимагало б опрацювати реальну багаторічну стратегію не так існування, як розвитку перемиського українства. Це важке завдання, зокрема в період посиленої роботи над ремонтом Народного дому, проте сьогодні не видно підстав для погляду, що після його закінчення замість намагатися стати дієвою політичною силою, тутешнє українство змогло відійти від моделі «активності» час від часу. Показово, що власне існування вказують не так самі українці, як польські організації чи активісти, яким не до вподоби навіть не так українська активність, як сама присутність у місті.
Переступити виборчий поріг
У самоврядних виборах 2014 р. в Перемишлі взяло участь 7 виборчих комітетів, з них 3 – партійні, а 4 від суспільних організацій. У склад міської ради ввійшло 10 представників ПіС, 6 ГП, 4 Виборчого комітету Р. Хоми, 3 від Союзу демократичної лівиці. Українських кандидатів було 4, по 1 в кожному окрузі. Вони всі висувалися з виборчих списків ГП. За результатами виборів у склад Міської ради міста ввійшла одна українка: Олександра Цікуй.
Ось коментарі 2 з-поміж українських кандидатів у мерію. Богдан Попович вважає, що кількість українців у місті мінімально замала, щоб становити так звану «задовільну критичну масу», спроможну обирати власних кандидатів.
– Я отримав 127 голосів, це третій результат в окрузі за списком ГП. На мою думку, вирішальними є демографічні процеси, як старіння і смерть тих виборців, які ще 4 роки тому жили або мали можливість власними силами появитися на виборчих дільницях. За моїми підрахунками, саме таким чином ми не змогли дорахуватися десь 40 голосів. Як додати те, що в час виборів не були присутні в місті наші студенти, то матиме другий важливий чинник. Отож ми коливаємося весь час біля порогу виборчого успіху, але дуже важко його подолати.
Марія Туцька, обрана 201 голосом у виборах 2010 р., також не має песимістичних вражень з останньої кампанії:
– Не можна сказати, що ми зазнали невдачі, що не було успіху. Адже до позитивних моментів належить не лише кінцевий результат, але і сам процес. Ми не лише взяли участь у виборах, стали партнером важливої політичної сили, якою є ГП, змогли поставити своїх кандидатів у всіх виборчих округах. Я зі своїми 179 голосами мала другий результат на списку. А це не є погано. Інші наші кандидати також мали хороші результати в межах свої списків, але слід узяти до уваги, що ГП взагалі не набрала багато голосів, отож це не лише українські кандидати не змогли ввійти до міськради. Свою роль відіграла антиукраїнська пропаґанда в місті напередодні виборів.
Так чи інакше, перемиські українці у наступні роки будуть функціонувати або як політична проблема, або як політична сила. Набагато кращий другий варіант. Він забезпечує суб’єктність українських мешканців міста та можливість не лише активно охороняти свої права перед багатьма охочими обмежити їх, але й відповідально формувати власне майбутнє. Саме цей момент треба врахувати – перед українською суспільністю парламентські вибори у жовтні або листопаді 2015 р. ■
