Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ 2011-05-12
“Триває перепис населення Польщі, а незабаром прийдуть і вибори. Не стидайтеся своєї Церкви, свого народу. Пишіть, яку маєте національність, яку мову. Як вас запитають про Церкву, то напишіть правду, якої ви Церкви сини і дочки. Вона-бо дала і дає Вам життя. І дає сили, щоб ми могли жити своєю вірою, своїми традиціями”.
Якщо українці на Вармії та Мазурах візьмуть собі до серця зацитовані слова глави Української Греко-католицької церкви в Польщі архієпископа Івана Мартиняка, який звертався ними під час Великодня до слухачів українських передач Польського радіо Ольштин, а також заклики Об’єднання українців у Польщі, то лише на Вармії та Мазурах кількість наших братів повинна щонайменше зрости уп’ятеро (під час попереднього перепису до українства призналося несповна 12 тисяч українців).
{mosimage}
Минає півтора місяця від початку загальнопольського перепису населення. Ланки ОУП вармінсько-мазурського реґіону мобілізувалися, щоб допомогти переписатися за допомогою Інтернету тим українцям, які або самі неспроможні скористатися цим способом, або не мають нікого, хто зміг би їм допомогти. Ради Ольштинського та Мазурського відділів ОУП на зламі березня і квітня покликали координаторів, які на місцях (у повітах, містах чи селах) відповідають за проведення перепису українців.
Перепис населення важливий для всієї української громади в Польщі. Слід підійти до цього дуже відповідально, бо ж його результат має чимале значення для нашого прийдешнього. Можна, звичайно, мотивуючи нехіттю до “політики”, нічого в цьому напрямку не робити, але чи це не буде власне підтриманням акції “Вісла”?
Разом з початком перепису “в народ” пішли волонтери, які допомагають переписатися тим, хто трохи старшого віку, немічний чи просто хоче скористатися з допомоги комп’ютера (бо скоріше), але не дуже може собі самостійно порадити. Після засідання згаданих рад відділів активно почався організований статистичний облік населення на території Кентшинщини. Члени ОУП роздають анкети представникам української громади та допомагають їх заповнювати. За перебіг перепису в Кентшинському повіті відповідають, в першу чергу, голови ланок. За Кентшинський повіт у цілому і за Мронґовщину – заступник голови Ольштинського відділу ОУП Збишко Гомза, який є одночасно головою кентшинської ланки організації. 16 квітня кентшиняни вирішили, що за перепис в окремих місцевостях відповідатимуть: Мирослав Дрозд – Кентшин, Богдан Домарадський – Решель і навколишні місцевості, Михайло Богун – Корші, Степан Сидор – Барцяни, Аліна Качмар – Молтайни, Асуни, Дуї та інші села, Володимир Галак – Сроково, Байори-Великі і Малі, Ленкниця й інші села, Надія Черепаняк – Крелікейми, Скандава, Львовець та інші місцевості. Досі мешканці згаданих місцевостей повіту не можуть нахвалити С. Сидора, М. Дрозда, В. Галака. Інші теж працюють на славу. До цьогорічного обліку населення активно підключилися священики Греко-католицької церкви – о. Микола Козицький та о. Мирослав Підлипчак ЧСВВ, які постійно закликають парафіян до участі в ньому.
Члени гуртка ОУП у Ґурові-Ілавецькому відкрили з першими днями перепису в місцевій світлиці ОУП консультаційний пункт, де охочі можуть переписатися. Зголошуються переважно старші особи, але не тільки вони. Волонтери допомагають заповнити анкети, що триває кілька хвилин (хіба що комусь випало заповнити поширену – “репрезентативну” – тоді діло більш складне) і спокійно можна йти додому з почуттям добре виконаного громадського обов’язку. Люди найчисленніше переписуються зараз після літургії, яка відправляється в греко-католиць-кому храмі, а від нього до світлиці не більше як сто метрів.
Цікаво, що в організації перепису допомагають також молоді поляки, власники кав’ярні, розміщеної поряд зі світлицею – вони безкоштовно дають доступ до Інтернету, що полегшує волонтерську працю, але так само безплатно частують кавою та чаєм. Ґуровські волонтери, серед яких, крім традиційного активу, є молодь і священики, не лише чекають на відвідувачів у світлиці, але й виходять надвір, заохочуючи брати участь у переписі. Вони йдутьі по селах, де переписатися найважче.
У Бартошицях неабияку активність виявила педагогічна рада Комплексу шкіл з українською мовою навчання з директоркою Любомирою Тхір на чолі. Ще до перепису проведено внутрішнє розпізнання: виявилося, що в Бартошицях і в околиці живе щонайменше удвоє більше українців (понад 1200), ніж записалося під час перепису 2001 р. Голова управи гуртка ОУП Петро Стапай хвалить місцевого пароха о. Юліана Кравецького, який постійно закликає переписуватися. Якраз усі греко-католицькі священики, – чи то в Бартошицях, Ольштині, Кентшині, Ілаві, Оструді, Моронґу, Решлі, Ельблонзі, Ґіжицьку, Банях-Мазурських, Асунах, Байорах-Малих чи Круклянках та інших парафіях, – дуже активно включилися в аґітацію за активність українців у переписі населення. Добрий приклад згори, як кажуть, подіяв. Уже на самому початку перепису перемисько-варшавський архієпископ Іван Мартиняк та вроцлавсько-ґданський єпископ Володимир Ющак у зверненні закликали до якнайбільшої активності, детально арґументуючи, чому це так важливо (послання друкувалося в “НС”).
Ніде тут правди діти – трапляються, і то доволі часто, непрості ситуації. Для прикладу, в самому Ольштині роздано понад 600 пробних анкет, у Кентшині і на Кентшинщині, а також на Бартошиччині – стільки ж, а то й більше. Тимчасом повертається незначна кількість цих документів із записаними необхідними даними, завдяки яким можна було б допомогти українцям переписатися. Адже перепис з рахівниками охопить менше як 20% населення Польщі. Без перепису в Інтернеті вирахують нам таку математичну середню, що нас майже не буде. Тому варто мобілізуватися, слухати своїх духовних наставників і всіх, хто хоче в цьому допомогти.
Трапляються вкрай дивні ситуації, які, делікатно кажучи, можна назвати “антисоціальними” чи егоїстичними. Цікавими і такими суто українськими бувають пояснення при відмові скористатися допомогою: “А нащо то вам?”, “Кому то потрібне?”, “Дайте мені спокій!”, “Що то кого обходить?”… Волонтери терпеливо пояснюють, що чим більше нас нарахують, тим більше з нами рахуватимуться. Тим, хто приховує своє українство чи чогось боїться, необхідно також нагадати, що ті, кому треба, і так знають, якого ми роду-племені. Яке ж тоді свідоцтво собі виставляємо? Варто краще подумати не лише про себе та свій необґрунтований страх, але й про всю нашу громаду. Адже тільки тоді щось значитимемо, коли нас буде багато. Правда, багато нас є, але коли йдеться про гордість від свого українства, та ще й публічну, тоді розтоплюємося, як сніг навесні. А нас же в Україні 46 мільйонів, а по світах – майже 20 мільйонів. Є чим гордитися. Ми – велика нація. І говорімо про це! Наша позиція, яку можна окреслити словами “тихше води, нижче трави”, буде радувати наших недругів. На нашу байдужість чекають неприхильні українцям середовища. Докажімо, що ми горда, волелюбна нація.
“Наше слово” №20, 15 травня 2011 року{moscomment}
