Роман Кабачій ■ УКРАЇНА ■ №3, 2014-01-19
Не взявши учасників мітинґу силою, режим Віктора Януковича почав удавати, що протесту нема. Провладним ЗМІ наказано не вживати термінів «Майдан» чи «Євромайдан», а на офіційних сторінках органів влади появилися звернення до народу з закликом зберігати стабільність, з огляду на «події, що відбуваються сьогодні в державі» – отак скромно, бо ж назвати речі своїми іменами владі не вистачає мужності. У міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка навіть сотень тисяч людей на Майдані в новорічну ніч умудрилися не помітити, заявивши, що найбільш масовими були акції святкування Нового року на Харківщині та Дніпропетровщині. Однак це позірне іґнорування не означає, що влада забула й вона головної площі країни не контролює. І боротися з цим явищем вона може лише одним їй відомим методом: залякуванням.
У той час, коли В. Янукович заявляє про повагу до тих, хто вийшов на Майдан, що ці люди там стоять через прагнення до кращого життя, представники його режиму на місцях роблять усе, щоб люди на протести не виходили, боялися за себе та за своїх рідних. Також усе робиться для того, щоб якнайменше людей були поінформовані про протести, їхні цілі. Себто під ударом також є журналісти, присутні в аванґарді громадської активності. Крім того, саме з журналістського кличу Євромайдан фактично розпочався. Методи боротьби з активістами – це побиття, підпал машини, підпал дверей помешкання, розкручування шурупів у колесах авто, проколи в шинах автомобілів, обливання зеленкою (брильянтовий зелений [Viride nitens] – лікувальний дерматологічний засіб зеленого кольору, може викликати опіки, сильне подразнення – ред.), інтернет-провокації (злам електронних скриньок, викладення в Інтернеті файлів з домашніх комп’ютерів, оприлюднення сексуального характеру відео тощо), виклики на допити в прокуратуру і навіть до дорожньої міліції…
В окремих реґіонах напади й провокації набрали масштабів неоголошеної війни. Приміром, у Житомирі та в області об’єктом нападів були діячі «Демократичного альянсу» і «Свободи». У під’їзді власного будинку 23 листопада двоє чоловіків напали на головного редактора газети «20 хвилин» та активіста Євромайдану Владислава Пучича. Його повалили на підлогу й били ногами. А 28 листопада близько 23:20 біля бюро партії «Демократичний альянс» на вул. Хлібній, 25 організована група «тітушків», озброєних дерев’яними палицями зі вкрученими шурупами, напала на активістів партії Дмитра Ткачука, Владислава Пучича, Івана Фурлета, Юрія Жуковського та Андрія Гординчука. В результаті нападу Ю. Жуковського та В. Пучича з травмами голови забрала швидка допомога. Незважаючи на те, що одного з нападників затримали на місці, жодній особі не пред’явлено підозри про скоєння злочину. Заступникові голови житомирської обласної організації партії Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» Русланові Годованому 14 грудня декілька разів телефонували невідомі люди з погрозами насильства. На адресу голови житомирської міської організації ВО «Свобода» Віктора Брокарєва 16 грудня доставлено конверт з погрозами, адресований його доньці шкільного віку. Того же дня з невідомого номера було відправлене повідомлення з погрозою розправи над донькою. Йому розмалювали вхідні двері свастикою. А в переддень о 9:30 В. Брокарєва побили в центрі міста – завдали удару тупим предметом ззаду, повалили, побили і порізали покришки авто. Чоловік того дня мав відвозити людей на Майдан.
У Харкові, Полтаві та в Одесі спалили вже близько шість авто організаторів місцевого Євромайдану, а харків’янина Дмитра Пилипця намагалися вбити – хлопцеві завдали 12 ножових поранень. Коли під час виступу на харківському Майдані облили зеленкою Юрія Луценка, один з харківських народних депутатів від «Батьківщини» Арсен Аваков звернувся до керівництва Партії реґіонів з вимогою зупинити організований, на його думку, керманичами міста (Геннадій Кернес) та області (Михайло Добкін) шабаш.
У Миколаєві 26 грудня підпалили вхідні двері активістки місцевого Євромайдану Євгенії Матейчук. У Херсоні 29 грудня побили активіста міського Євромайдану Станіслава Трошина (він є депутатом міськради від «Батьківщини»), а іншому «батьківщинцю» з Херсона Вікторові Гаврилюку 30 грудня цеглою побили вікна. Того ж дня активістку Євромайдану в Запоріжжі Катерину Коротченко викликали до СБУ за записи у Facebook, але потім відомство відмовилося від своїх намірів.
Окрема справа – відношення цієї влади до журналістів. Те, що серед побитих 165 осіб на вул. Банковій 1 грудня виявилося близько 50 журналістів, показало справжнє обличчя влади, хиже і звіряче. Беркутівці побили багатьох до струсу мозку, фотографувалися на тлі своїх жертв, обзивали їх. На думку польського журналіста Павла Пєньонжека, який також опинився серед жертв на Банковій, влада показово побила журналістів, намагаючись перечити вільному висвітленню Майдану. Після цього побиття журналісти почали масово роздобувати каски й розпізнавальні жилети, щоб у разі чого надавати відео та фото про те, що вони мають виразне ознакування. Інститут масової інформації у Києві роздав понад 700 комплектів жилетів, респіраторів і захисних масок-окулярів від сльозогінного газу. Намагаючись заглушити вільне слово, влада Януковича обманює хіба що саму себе, коли пересувні телестанції з Франції, Німеччини, Польщі приїздять на Майдан і ведуть трансляцію, а український телеканал Перший Національний вдає, що Майдану нема, а подією дня для нього є дитяче Євробачення…
У Донецьку головний редактор «Новостей Донбасса» Олексій Мацука заявив, що в місцевих ЗМІ готуються чистки журналістів, які поділяють цінності Євромайдану. На журналістів збирають компромат і з’ясовують, «чи не спілкуються вони з редакторами незалежних ЗМІ на предмет підробітку, чи не беруть участі в публічних заходах Євромайдану, чи не приходять на збори комітетів або громадських організацій». Також до Донецького інституту інформації почали звертатися кореспонденти місцевих приватних і державних ЗМІ зі скаргами на те, що керівництво готове звільнити їх за участь у масових заходах на підтримку побитої в Києві у ніч на 25 грудня журналістки Тетяни Чорновол. Гуляє в Інтернеті список «ворогів влади» з громадських та журналістських організацій, складений нібито депутатом від ПР Олегом Царьовим.
Влада стала на шлях залякувань і відвертих атак. За даними Барометру свободи слова ІМІ, 2013 стався 101 випадок фізичного насилля над журналістами, з них 48 — у грудні (для порівняння, за весь 2012 ІМІ зафіксував 65 випадків). Чи спрацює ця технологія? Більшість побитих активістів упевнені, що ні – і виходять на Майдани зі ще більшою переконаністю і затятістю. ■
