Богдан Гук ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №19, 2016-05-08
Епіфаній Дровняк як коментатор статусу українства у Польщі після 1944 р. (за судовими документами: NS 169/98, NS 29/02)
Продовження з попереднього числа
Музей ім. Не вірити нікому (читай: Никифор – це поляк)
Міцні арґументи на користь Никифора як Епіфанія Дровняка заново навів судові Павло Стефанівський. І все ж, Окружний музей у Новому Санчі не здавався (якби він був судом, імовірно, сьогодні прізвище Епіфаній Дровняк було б заборонене…). Адже 29 листопада 1997 р. музей виступає до суду в Горлицях з «пропозиціями», спрямованими проти позиції Об’єднання лемків, вказуючи, що ОЛ необґрунтовано повірило П. Стефанівському у правдивості метрики народження Дровняка як метрики Никифора, бо сам Стефанівський нібито цього не доказав. Крім того, ОЛ має якусь власну правду про Никифора, а правда може бути одна, – заявляв юрист від імені музею і на цій основі зробив висновок, що ОЛ не має права звертатися з заявою про зміну свідоцтва про народження Никифора Криницького. Позиції музею не скріпило наступне свідчення людини, яка особисто знала Никифора: 76-річний Іван Петришак 18 грудня 1997 р. заявив судові, що музейний Криницький – це наш Дровняк.
Ще прикріше прореаґувало ОЛ. Від його імені юрист Антоній Дубець у листі до суду заперечив другу заяву музею, вказуючи на те, що музей нині розігрує питання Никифора так, як колись зробив це комуністичний суд. Адже без цього неможливий був би «несмачний» епізод з останнього слухання свідків, де Никифорів опікун Влосінський на «відповідне» питання Воляніна звинуватив лемків у тому, що вони не опікувалися митцем. Дубець вказував, що ОЛ, як колись Никифор, не мало можливості раніше виступити на судовий шлях щодо зміни метрики художника, проте зробивло це негайно, як лиш виникли відповідні умови. Лемківська організація виходила з того, що порушення прав Никифора – це порушення прав лемків, яких саме репрезентує ОЛ (а порушення видно, бо в одному музейному документі Никифора визнано поляком). Дубець прямо звинуватив Воляніна в намаганні унеможливити виявлення правди про родовід Никифора і додав, що за протистоянням ОЛ – музей стоїть глибша різниця у поглядах на те, ким є лемки та чим була Акція «Вісла», і якраз не ОЛ, а музей прямує в сторону абсурду…
У лютому 1998 р. починається нове провадження (перше мало номер NS 169/98). Суд у Горлицях передав його до суду в Мушині (номер – NS 29/08). Музей виступив і проти цього. На щастя, мушинський суд 28 квітня скаргу відхилив. Відтак цей же суд почав листування з установами, які могли б надати потрібні документи (причому посилався вже на дату народження 21 травня, а не 1 січня 1895 р.). У відповідь ЗАГС у Криниці інформував: у нас немає запису про смерть Епіфанія Дровняка у 1895–1998 рр. Ґмінна управа у Криниці інформувала: списки мешканців актуальні від 1960 р. Тимчасом 13 серпня 2000 р. суд доходить до висновку, що не може спростовувати даних про народження Никифора, але може відповідний запис визнати недійсним (відповідно до цього ОЛ потім переформовує свою початкову заяву). Через три дні припиняє провадження до часу, поки буде доведене, що Никифор Криницький та Епіфаній Дровняк – це одна і та сама людина.
Музей живих трупів
Триває ділова кореспонденція суду. Архів у Перемишлі відповідає, що у книзі померлих парафії у Криниці за 1895–1913, 1935–1940 і 1942–1943 роки нема свідоцтва смерті Євдокії Дровняк та Епіфанія Дровняка. Архів у Новому Санчі інформує, що не має документів про виселення з Криниці 1947 р. Епіфанія Дровняка.
Музей твердо схопився за чуже, як за своє. Всупереч поглядові юриста ОЛ А. Дубця, що проблему можна було б вирішити «полюбовним» шляхом, 16 червня 2000 р. подає в суд, щоби відхилити заяву ОЛ відносно визнання недійсним свідоцтва про народження Никифора. ОЛ 10 вересня подає до Окружного суду в Новому Санчі заяву, щоб суд затвердив: Никифор Криницький та Епіфаній Дровняк – це одна і та ж людина (м.ін., посилалося на те, що нема свідоцтва про смерть Е. Дровняка). Заява спрямована була, по суті, проти музею. Йому довелося б стати музеєм Дровняка (читай уперше: лемківським; читай удруге: українським). А тимчасом новосанчівське правосуддя 13 листопада 2001 р. вирішує припинити розгляд заяви ОЛ про визнання Криницького/Дровняка однією і тією ж людиною. Натомість підтримує можливість внесення позову про визнання недійсним свідоцтва про народження Никифора з 1962 р.
Так потім і точаться події. Від 13 лютого 2002 р. суд у Мушині продовжив провадження стосовно метрики. Музей заново 25 березня подав стару/нову скаргу на ОЛ, мовляв, у нього нема правових підстав виступати з вимогами щодо прізвища Никифора, адже воно не є спадкоємцем художника. Це показувало, що управа музею боялася втратити права власності до цієї спадщини, оскільки вважала, що Республіка Польща – кращий власник, ніж ОЛ, хоч це у статусі ОЛ був запис про репрезентацію лемків, а в Конституції РП був лише запис про допустимість Акції «Вісла» для них. До речі, ОЛ також довелося навести нові арґументи: у листі до суду в Мушині з 17 квітня 2002 р. викладено, що підставою його дій є стаття 11 Рамкової конвенції про захист нацменшин.
І при нагоді виявити, що музей досі не показав документів про право на власність спадщини художника (музей зробив це 22 жовтня 2002 р.). Відтак, силою судового засідання з 29 жовтня 2002 р. почалася чи не п’ята хвиля збирання документів, заяв, посвідок про людину, чиє одне життя розірвала надвоє спершу Польська Народна Республіка, а потім її спадкоємець – Республіка Польща. Найпікантнішим моментом, на мій погляд, у цьому шумі було те, що управа громадянських актів у Криниці вперше не виготовила двох метрик, як це сталося 1997 р., коли ця ж управа дала метрики народження «двох в одному»: і Дровняка, і Криницького, не бачучи в цьому ніякої суперечності.
На цьому ж засіданні суд вирішив заслухати, як свідка, мистецтвознавця Северина Вислоцького. На слуханні 13 лютого 2003 р. Вислоцький сказав: «Никифор Криницький не усвідомлював того, що його звати Епіфаній Дровняк».
Ким народився, тим помер
Суддя відділу Окружного суду в Мушині Барбара Тішнер усвідомлювала це інакше, ніж Вислоцький. І тому 26 березня 2003 р. визнала недійсним життя людини на ім’я Никифор Криницький. В обґрунтуванні судового рішення суддя Тішнер виявила, що, пишучи його, мала справді т.зв. добрий час. У тексті можна знайти перлини здорового глузду, як-от: «Влада Криниці не цікавилася Никифором, поки він не здобув світової слави….», «Президія Міської ради в Криниці дійшла висновку, що […] він не був хрещений і тому не мав метрики народження», «дата народження 1 січня 1895 р. – це здогад Управи ґміни Криниці, викладений у формі метрики…», «У провадженні Суд у Новому Санчі, відділ у Мушині, самого Никифора не заслухав…», «Свідки Степан Дзюбина, Степанія Цапок, Павло Стефанівський, Анна Лорчак, Степанія Чичила, Іван Петришак, Северин Вислоцький знали Никифора як Епіфанія Дровняка, а його матір як Євдокію Дровняк, тому що проживали з ними у Криниці від молодих років до старості Никифора і його матері […]. Криниця в молоді роки Никифора була селом, де жили лемківські сім’ї, усі знали один одного на ім’я та прізвище. […] І саме тому їхнім свідченням слід довіряти». Суддя Тішнер дала також оцінку позиції головного опонента: «Суд не визнав доказів свідка Збіґнева Воляніна, свідчення якого сумнівні і не містять будь-якої придатної інформації про походження та ідентичність Никифора…». Дісталося і Примонові, тобто свідченню Гелени Ярош, тому що ніякий Примон з матір’ю не жебракував у домі матері Г. Ярош, оскільки «у 1935–1939 рр., коли свідкові було 12–14 років, Никифор був сиротою, отож це не він з матір’ю просив милостині…».
Для мене найважливішою фразою була ось яка: «А насправді то Епіфаній Дровняк [а не Никифор Криницький – Б.Г.] помер 10 Х 1968 р. у Фолюші, будучи парубком, народженим 21 V 1895 р. у Криниці, сином Євдокії Дровняк, дочки Григорія Дровняка і Тетяни, дівоче прізвище – Криницька». ■
