Розмовляв Ярослав Присташ ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2012-06-08
{mosimage}
Не боїтеся, що така молода людина не має досвіду й що все “розійдеться”?
-Я не думаю, щоб вона не мала досвіду. Усе ж таки вона політолог, кандидат наук. Вона знає буквально кожну державу, де є лемки. Її знає населення, позаяк вона має прекрасний голос, співає. Дуже важливо, що вона – неконфліктна людина. Ми дуже добре зробили, що все ж таки довірилися їй.
У контексті книжки, яку Ви з сином Олександром видали (про зникнення русинських-українських сіл), та після перепису населення в Словаччині – які Ваші враження, що сталося у південних сусідів Польщі?
Книжкою ми вирішили розповісти сучасному населенню Словаччини про те, ким були наші предки. Ми взяли до уваги 250 русинсько-українських сіл, в яких у попередніх переписах більшість населення – аж 90 відсотків! – оголосило приналежність до української, руської, карпато-руської національностей. Головна теза книжки – те, що хтось запишеться до української чи русинської національності (русинська узаконена на Словаччині) абсолютно не грає ролі. Русини та українці – це одна національність.
Союз русинів-українців Словаччини (СРУС) та “Русинська оброда” оголосили спільну заяву, що ці групи – це один народ…
-“Русинська оброда” відступила від цієї тези. Там вважають русинів окремим народом. Ми твердимо, що це одна національність. Отже, якщо вважаєтеся русинами, записуйтеся русинами, але не записуйтеся словаками – бо ніхто з родичів попередніх поколінь не вважав себе словаком. Це питання у Словаччині не досить “виношене” – і сьогодні вже виростає ґенерація, яка не знає кирилиці. Тому ми видали книжку словацькою мовою, розповіли історію цих сіл й представили статистику. Ми очікували на результати перепису. І виходить, що 2001 р. русинами записалося 24 201, а 2011 р. – уже 33 482. Це найбільше здивування, що цифра зросла на майже 10 тис. Усі ми думали, що буде менше людей.
Звідки взялася така цифра? Українців поменшало.
-Число українців впало (з 10814 на 7430 – ред.), але на зріст кількості русинів треба позитивно дивитися. Більше: було питання, яку мову вважаєте рідною. Зголосилося 55 460 людей, тобто також ті, які навіть вважають себе словаками, записали руською рідну мову (русинську за словацькою термінологією). Тож і тут ми маємо певний проґрес. Українську мову як рідну подало 7 тис., число знизилося на 1 тис. Я особисто радий тому, що сповнилося моє передбачення, заклик нашої книжки – щоб населення не словакізувалося. Асиміляція йде далі, буде далі пословаччення. Якщо брати до уваги, що 1948 р. нас було 190 тис., через 50 років – 140 тис., потім через кожних 10 років – спадок, а тепер на 10 тис. більше. Це позитивне явище.
У Польщі палає дискусія стосовно мови богослужіння в Греко-католицькій церкві. У Словаччині таке вже відбулося: греко-католики вже відправляють словацькою мовою. Це мало вплив на свідомість громади?
-Не від держави йде цей процес – він починається на низах. У Словаччині ще після війни було понад 200 російських шкіл. Тут було сильне москвофільство. Українські школи почали відкриватися лише в 50-х рр. ХХ ст. Вони занепадали – і тепер маємо всього 4 українські школи.
Саме, у Польщі навіть деякі священики домагаються польської мови…
-У нас це теж провадиться, але є сильний рух, щоб зберегти греко-католицький східний обряд. І СРУС, і “Русинська оброда” – за те, щоб не словакізувати Церкви.
Але все-таки це сталося.
-Ні. 70% сіл у церквах вживають церковнослов’янську мову. Але теперішній митрополит (ГКЦ у Словаччині підвищена до статусу митрополії) є великим словакізатором. Він сам словак, колишній єзуїт. Ми виступаємо проти цього. Коли я подарував йому свою книжку, то він написав мені, що ліпшої книжки досі не читав.
Зрозумів явище. Чи зупинить словакізацію?
-Ні, не думаю, але все ж таки може задумається, що не треба такими темпами її насаджувати.
Зміна мови вплине на свідомість людей?
-Мусила б змінитися постанова зверху. Я не є оптимістом. До речі, в останньому переписі греко-католиками записалися 260 тис. людей, а 58 тис. – православними. Це великі числа. Колись вважалося, що греко-католик – це русин. Тепер не можна їх всіх вважати русинами чи українцями. Процес асиміляції проґресує, через вплив іміджу України, де нестабільна ситуація. Люди бачать також неґативний приклад українців у Польщі, де всіх виселили. Тому й у нас бояться. Ішла аґітація: якщо ви запишетеся українцями, то хтозна, чи вас не чекає така доля.
Ще так думають у Словаччині?!
-Так, хоч може тепер не так, як колись – але прихованість, мовляв, хто знає, яка буде зміна. А друга справа: коли була Акція “Вісла”, то в нас було 12 тис. т.зв. “оптантів”, які добровільно виїхали в Радянську Україну. Понад 90% з них повернулося назад, але з них 80% приїхали як словаки, бо хотіли повернутися.
Значить, в Україні їх вилікували від українства…
-Тож це політичний аспект, притаєний страх залишився. Говорять: “я живу у Словаччині, то я є словаком”. Тобто змішують національну приналежність з державною. “Якщо я буду словаком, то я буду мати спокій, мої діти будуть мати спокій і т.д.” То досить складне питання, на яке важко відповісти. […]на яке важко відповісти.
На відміну від Польщі, діяльність українців Словаччини не фінансується з державного бюджету. Нема закону про національні меншини. Маєте проблеми з видаванням своєї газети “Нове життя”. Звідки тоді берете кошти?
-Минулого року держава оплачувала роботу редакторів тощо, тепер ніхто зарплати не одержує. Це єдине видання. На початку подається проект. Дотепер його повністю схвалювали. А нині настала середина року – і прийшов бюджет, знижений наполовину. Лишається припинити діяльність… Ми вирішили, що кожний з нас буде фінансувати один випуск. Я, наприклад, на останній дав 600 євро – і номер з’явився. Тепер газета виходить раз на два тижні, а не щотижня. Ясна річ, кількість українців знизилася, СРУС буде мати знижену дотацію. Якщо “Русинська оброда” оголошує, що більшість місцевих – це русини, то вона одержить більше. З цим треба рахуватися. Але в жодному разі не можемо відступати. Мусимо мати проукраїнський напрямок. “Русинська оброда” і десятки інших організацій є антиукраїнськими, але що цікаве – між населенням абсолютно нема ніякого протиріччя. Воно є між лідерами організацій. Але в нас, так, як у Польщі, усе залежатиме, від України. Якщо Україна буде привабливою державою, то буде й нас більше. Кожен мусить робити все, що в силу своїх можливостей. Я видаю свої роботи – і ніякого гонорару за це не одержую. Це через захоплення й почуття, що робимо добру справу.
Іде, однак, тиск на словацьку державу, щоб прийняла закон про національні меншини. У Братиславі не хочуть цього робити, бо бояться угорців?
-Українське чи русинське питання у Словаччині вважається давним-давно вирішене. Небезпека є дійсно від угорців. Їх більше, вони вимагають автономію тощо. Головне, що угорці у Словаччині отримують велику підтримку від уряду Угорщини. А ми, українці…
Я це розумію, але ж угорці є громадянами Словаччини і мають такі самі права, як і всі громадяни. Сплачують податки: тож держава зобов’язана підтримувати їхню культурну активність.
-Тут вирішує кількість. Якщо їх є 450 тис., а нас разом 39 тис., то це велика різниця.
Які бачите перспективи для українства у Словаччині?
-Перспективи не дуже радісні. Я не є великим оптимістом, але є таке правило, що молоде покоління шукає своє коріння. Вірю, що молодь буде шукати своє коріння й переконається, що вони походять зі сходу, що не впали з неба. Дехто говорить: “народ нізвідки”. Який це народ нізвідки? Я вірю, що коли Україна стане такою державою, як ми уявляли – багатою, економічно розвиненою й політично стабільною, то вона буде привабливою. Тоді вивчення української мови матиме сенс. А тепер засвоюєш українську мову, ідеш працювати в Україні на підприємство, а вона тобі – ні до чого. Надія в молоді.
У Польщі помітною силою починають ставати трудові міґранти з України. Чи українці з України підсилюють вашу діяльність?
-На превеликий жаль, у Словаччині не дуже. “Четверта хвиля” не залучається до нашого культурного життя. У Словаччині вони є в Братиславі, але їх не видно. Є багато лікарів, було засноване лікарське товариство, але воно занепало.
Якими бачите шляхи розвитку української культури у Словаччині?
-Утримувати українську самосвідомість за посередництвом народної культури. Більше залучати людей до фольклору. Я понад сорок років співпрацюю з фольклорною групою у своєму селі. Люди є великими патріотами власної малої батьківщини. А через те, якщо вони курів’яни (Курів – рідне село М. Мушинки – ред.), то хто ваші предки? І вони починають задумуватися. У радіо, телебаченні надзвичайно популярні русинські пісні, тобто лемківські. Це характерне.
Тобто вони відкривають свій фольклор і захоплюються ним?
-Так, але не лише вони. На словацькому радіо словаки вимагають українських пісень. Українські та русинські радіопередачі ідуть на всю Словаччину.
Виходить, що від фольклору, традиції у Словаччині люди починають докопуватися до свого походження.
-Так. Я, як фольклорист, дуже часто спостерігаю явище шукання своїх коренів за посередництвом автентичного фольклору.
Проф. Микола Мушинка, член Союзу русинів-українців Словаччини, голова Асоціації україністів Словаччини, голова Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Словаччині, багатолітній професор Пряшівського університету, професор Українського вільного університету в Мюнхені, тепер пенсіонер.
