Роман Кабачій ■ УКРАЇНА ■ №23, 2014-06-08
П’ятий президент України обраний несподівано, але заслужено
Ще півроку тому було важко уявити не лише Петра Порошенка в ролі президента, але й можливість зміни Віктора Януковича на цій посаді. Зрештою, єдиним, кого суспільство на початку Євромайдану могло бачити у двобої з Януковичем, був Віталій Кличко. Повернення Юлії Тимошенко у велику політику більшість українців також не хотіла. Це показали президентські перегони, на яких Тимошенко отримала заледве 12% голосів – ледь-ледь більше, ніж отримав зненавиджений нею Віктор Ющенко на президентських виборах 2010 р. Змаліла під час Майдану роль Віталія Кличка, а причиною цього була його нерішучість, нехіть виділятися і брати на себе відповідальність більшу, ніж Яценюк чи Тягнибок, а навіть угодовство у переговорах з Януковичем.
На цьому тлі поступово сходила Порошенкова зірка
Обрання Петра Олексійовича Порошенка президентом у першому турі показало, що українці поки що не готові довіряти так високу посаду людині без управлінського досвіду, яким уявляли того же Кличка. І Порошенко, нейтралізувавши Віталія безпрограшною пропозицією підтримати його на виборах мера Києва, не прогадав (не помилився – ред.) – більше того, допоміг В. Кличкові, за якого майже автоматично голосували ті, хто вкинув бюлетень за Порошенка. Повертаючись до теми досвіду Порошенка, нагадаю, що він був двічі у ранзі міністра – спершу, в уряді президента Ющенка – міністром закордонних справ (з жовтня 2009 до березня 2010 р.), а згодом, в уряді Януковича – міністром економічного розвитку і торгівлі України (з березня 2012 до грудня 2012 р.). Це перший президент, який вільно говорить англійською мовою, і перший президент, народжений на півдні країни – у м. Болграді на Одещині (батько майбутнього президента походить із Саф’янів – села на Ізмаїльщині, нині також частина Одещини). А ще – це перший президент, якого звуть не Леонід, і не Віктор, а Петро (з давньогрецької перекладається як «камінь»).
На вибір українців, очевидно, вплинув і той факт, що новий президент – це багата людина, статки якого складають біля 1 мільярда доларів, і на відміну від інших українських олігархів, Порошенко може розповісти про походження цих коштів. У ситуації, коли цілісність країни опинилася в небезпеці, громадяни більше схильні довіряти людині, якій також «є, що втрачати». Ще один чинник – асоціація з проєвропейськими та проукраїнськими цінностями Порошенка, який у пам’яті пересічного українця спливає не лише і не стільки, як власник кондитерської імперії «Рошен», як власник «5 каналу» телебачення, без якого, видається, не могла б бути можливою Помаранчева революція, і який зберігав відносну незалежність навіть від свого власника (з доброї волі власника). «5 канал» є єдиним бізнесом Порошенка, який він не збирається продавати. Особисто мені зрозуміло чому – через телебачення новому президентові легше буде доносити власну позицію в ситуації, коли нарешті державне телебачення мусить стати дійсно громадським, – такий собі казус «Берлусконі» з його медіа-корпорацією, а, по-друге, репутацію ЗМІ набагато легше знищити, ніж її роками творити.
До слова, з інших сфер бізнесу Порошенка, крім кондитерської та медіальної, є також автобусобудування – на його жовтих «Богданах» їздить пів-України та ще низка країн СНД. Концерн «Укрпромінвест», який об’єднує близько 50-ти підприємств Порошенка, має і цукрові заводи, консервні та молококомбінати. Чи продасть їх Петро Олексійович, сказати важко, нині в їхньому керівництві задіяні його батько та старший син Олексій, обидва є депутатами Вінницької обласної ради. Злі язики говорять, що для швидкого продажу новий президент мусить наполовину знизити ціну свого бізнесу, чого він робити, вочевидь, не буде – надто довго і важко давалися йому зароблені активи.
Порошенко позиціонує себе як першого президента всіх українців (попри аналогічні декларації, жоден з попередників таким не став), і має всі шанси таким бути. Його базова область – то центрально-українська Вінниччина, де містяться його фабрики і цукрові заводи. Цей край ментально близький Києву, не такий радикальний, як Галичина, і не такий одновимірний, як Донбас. Поміркованість Порошенка творить його образ, як політика передбачливого і виваженого. Що не означає – нерішучого. В Україні просто неможливо збудувати бізнес, будучи безхребетною людиною. Те, що Петро Олексійович не буде дивитися в зуби путінській Росії, стало ясно з його двох інтерв’ю російським журналістам (одне – перед, друге – після перемоги). Він порадив не тлумачити і не втручатися іноземним громадянам у питання української Конституції, сказав, що думка Кремля не є думкою Господа Бога, а лише однієї зі сторін переговорів, і заявив, що позбавлятиметься залежності від російського газу, оскільки є прихильником ринкової, а не політичної ціни на газ («нам такий газ не треба, можете походити по базарі, поторгуватися!»), а також дуже різко висловився щодо окупації Криму.
Порошенко – хороший сім’янин. У нього прекрасна дружина Марина (на три роки від нього старша, але це радше Петро Олексійович виглядає старшим за свої 48 років – вік поки що наймолодшого президента України). Оженився він у 18 років, під час відпустки додому з війська, на що мати його тільки й сказала: «Ой лишенько, що ж ти робиш». Марина була донькою заступника міністра охорони здоров’я Радянської України, це був її другий шлюб, і, з перспективи нинішніх днів, удалий. З Порошенком у них четверо дітей, найстарший з них – це Олексій, який невдовзі збирається батька зробити дідусем. Подружжя Порошенків активно пропагує етнічний стиль в одязі, обираючи подільський варіант вишиванок. ■
