Наталя Кравчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2014-02-02
Іван Красовський, Не один я укладав цеглини власного майбутнього, Львів, 2013, Сполом, 41 c.
Добра доля наділила відомого історика, публіциста, етнографа Івана Красовського, лемка зі Львова, щедрим життям – торік йому виповнилося 86 років, та великим професійним доробком – близько 2 тис. наукових і науковопопулярних статей, нарисів, рецензій, серед яких 50 книжкових видань.
Як завжди, коли з’являється нове видання, автор надсилає його до редакції «Нашого слова»… Ми радіємо і поспішаємо поділитися враженнями з читачами. Вже сам промовистий заголовок останньої книжки «Не один я укладав цеглини власного майбутнього» підказує нам, що 41-сторінкове видання є коротким підсумком життєвого шляху хлопця з Лемківщини, який здобув освіту спочатку в сільській школі в рідному Дошні, потім у престижній Вчительській семінарії в Криниці, а після депортації в радянську Україну – в Теребовлянському технікумі та Львівському університеті. Ставши науковцем-істориком, учений налагодив контакти з різними значущими в науці, культурі і мистецтві людьми.
Окремий розділ «Стосунки з науковцями з Польщі» автор присвятив дружнім зв’язкам. Він пише: «служили мені (ці зв’язки – ред.) дороговказом у житті, склалися між мною і окремими відомими діячами науки, культури і мистецтва Польщі. Це були українці і поляки». Тут згадано про Лева Геца, Григорія Пецуха, Романа Райнфуса, владику Адама, Ярослава Полянського та Юлію Дошну.
Шановний пане Іване! Не вірю, що час зробив своє і стер з Вашої пам’яті багатолітні варшавські зустрічі в редакції «Нашого слова», дружні розмови з побратимом – редактором Анатолієм Кобеляком, які тривали десятки років. Деякі статті, про які Ви згадуєте, з великою дбайливістю готував до друку секретар редакції і відповідальний редактор «Лемківскої сторінки» пан Анатоль. Крім Ваших статей, протягом багатьох років друкувався Ваш цикл «З історії та культури лемків». І ми гордилися тим, що український вчений, лемко з України є не тільки нашим вірним читачем, але й кореспондентом, причому в складні часи цензури. Саме згаданий цикл чи не став підставою для випуску «Енциклопедичного словника Лемківщини», над поодинокими частинами якого теж прискіпливо працювали редактори Анатоль і Роман. Чи не так? І коли в життєвих спогадах Ви зізнаєтеся, що «не один я укладав цеглини власного майбутнього», хоч би для порядності та підтвердження вірогідності цих слів могли б Ви написати в ньому бодай рядок про оцей «нашеслівський» період вашої діяльності! Самовпевнено скажу: сторінки тижневика тоді, у радянський час, були для Вас віконцем у західний світ української діаспори.
У слові від редактора-упорядника Андрія Тавпаша підкреслено: «Він (І. Красовський – ред.) завжди з великою шаною, повагою відносився до своїх вчителів, порадників, наставників, вони, у свою чергу, поважали його». І ще як поважали! Як ніде, перед Вами з радістю відкривали двері редакції, сторінки видань, інколи шеф-редактор ризикуючи, і, зрештою, великі щирі серця. Цього не можна забути. Це пам’ятаю не тільки я…
Сумніваюся, що книжечка, як Ви підкреслюєте, може стати добрим дороговказом для молоді. Щасти Вам! ■
