Павло Лоза ■ РОЗМОВА ■ №3, 2016-01-17

«Українська волонтерка, з якою я співпрацюю, сказала, що купувала пластмасові мішки, бо не було у що ховати вбитих. Навіть цього бракує», – розповідає Ксеня Каневська про допомогу українським бійцям, сім’ям убитих солдатів і жертв Майдану.

Павло Лоза: Ти скільки разів торік перетнула польсько-український кордон?

Ксеня Каневська: Останнім разом, як летіла до Києва, я порахувала штампи в паспорті. Їх понад тридцять. Я тоді, під кінець грудня, возила до Києва гроші для вдів добровольців, які загинули на фронті. Ці жінки лишилися без підтримки держави, оскільки їх чоловіки були учасниками АТО як добровольці. Завдяки підтримці Фонду «Освіта для демократії» та «Фонду міжнародної солідарності» вдалося передати фінансову допомогу вдовам, а на свято Миколая ми зорганізували подарунки для їхніх дітей. Ми з матерями також пішли у крамниці, щоб вони купили для своєї малечі одяг та інші необхідні речі. Для самих дітей був організований вечір з нагоди Миколаєвого свята.

Це діти з Київщини?
Ні. Матері зі своїми дітьми приїхали з усієї України. Для малюків цьогорічні свята відрізняються від всіх попередніх. Діти розуміють, що вже на жодне Різдво їх батько не приїде. Але насправді деякі вдови, що прибули на зустріч, інколи самі ще є дітьми. Часом їм по 19 або 20 років, а вони вже є вдовицями. Кожна з них інша. Деякі не вміють подолати травми. Вони створили собі якийсь закритий світ. Одна з дівчат розказувала мені про свого чоловіка, якого похоронила. Поховала корпус тіла, а через кілька тижнів доставили їй до хати голову чоловіка. Розказувала це без жодних емоцій. Просто як у якомусь трансі. Дійсно, тільки тепер я в змозі їх зрозуміти, кілька місяців тому я раптом втратила брата і знаю, що втрата близької особи – це найбільше фізичне і психічне скалічення.
Бувають теж такі дівчата, які залишили своїх дітей під опікою бабусь, щоб стати волонтерами. Вони самі кажуть, що «вже не мають сенсу жити». Тому часто ризикують – їздять на фронт на передову, опиняються під обстрілом. Є теж жінки, які стараються якось нормально жити. Деякі з удовиць мають п’ятеро-шестеро дітей, а деякі мають дітей-калік. Таким сім’ям буде потрібна постійна допомога.

А до кого потрапляла фінансова підтримка, яку ти возила восени?
У листопаді завдяки допомозі Фонду «Освіта для демократії» я возила гроші для сімей жертв Майдану, натомість у вересні – до родин бійців, лікарів та журналістів, убитих на фронті. Війна в Україні – це війна, де снайпери стріляють і вбивають теж медиків і журналістів. Звичайно, йдеться про те, щоб не було кому розповсюджувати інформації та лікувати. А один убитий медик – це п’ятдесят убитих солдатів, яких він не зміг урятувати. Це продумана система боротьби.
На жаль, наша допомога – це краплина в морі потреб. Ніколи ні матерям, ні жінкам ці гроші не повернуть батька чи чоловіка, який часто був єдиним годувальником сім’ї.

Яке твоє враження від зустрічі з цими родинами?
Така зустріч, як відро холодної води на голову. Щиро кажучи, хоча це дивно, чим менша спільнота, у якій проживав загиблий, тим більша байдужість людей. Бувало, що коли я привозила гроші для рідних убитого, вони боялися, що хтось з банку розповість усім у селі, скільки постраждала сім’я отримала грошей. Буває, що таким людям потрібні звичайні речі: їжа, одяг, а навіть те, щоб хтось нарубав їм дрова на зиму.
Ми завозили гроші, а виявлялося, що для деяких 100, 200 чи 500 доларів не мало такого значення, як конкретна допомога. Хтось хотів, щоб ми купили йому муки на цілу зиму, просили закупити дрова, щоб мали чим обігріти хату, або завезти до лікаря та оплатити лікування. Кожен випадок сім’ї убитих є інший.

З якого джерела виділялися на це кошти?
Кошти на допомогу сім’ям загиблих на Майдані зі своєї нагороди «Премії Солідарності» виділив її лауреат Мустафа Джемілєв. Фізично передати допомогу сім’ям Героїв Небесної Сотні, сім’ям бійців, медиків та журналістів вдалося завдяки допомозі фонду «Освіта для демократії» (FED) та української громадської ініціативи «Крим SOS». Що цікаво, з українського боку часто допомагають люди, які самі травмовані. Це люди з психічними травми від війни або люди, які самі мусили тікати з Криму чи прифронтової зони. Це трішки так, як допомога покаліченим сім’ям від осіб, які самі покалічені важкою долею.

А таких людей прибуває…
Звичайно. Найгірше, що минулого року всі розуміли, що треба допомагати постраждалим, бо йшли бойові дії, які постiйно були показувані у ЗМІ. Сьогодні вже мало хто про це пам’ятає. Зараз світ живе проблемою Сирії і біженцями. Якби всі забули, що в Україні йде війна.
Чим більший хаос буде в Європі, тим вигідніше для Росії. Це дає їй можливість випробовувати на Донбасі нові методи боротьби і зброї. Рани українських солдатів свідчать, що могли бути використані заборонені кулі типу «дум-дум», вживання яких від 12 серпня 1949 р. забороняє міжнародне гуманітарне право та Женевська конвенція. Кулі, потрапляючи в тіло, розривають внутрішні органи. Людина вмирає дуже довго, нема можливості їй допомогти. Добровольці, що стоять на передовій і повинні забезпечувати неформальну лінію фронту, вірили у великі ідеї, вірили, що держава допоможе. Багатьом контракти завершилися в липні минулого року, а вони досі на фронті, але підтримки від держави далі не мають. Українська волонтерка, з якою я співпрацюю, сказала, що купувала пластмасові мішки, бо не було у що ховати вбитих, щоб передати тіло сім’ї. Навіть цього бракує.

Чому ці бійці не повернуться додому?
Бо нема нікого на їх місце. Тепер отримують фіктивні контракти на місяць або два. Мій знайомий доброволець мав завершити своє річне перебування в АТО в кінці липня. Був одним з кіборгів у донецькому аеропорту, тому й тішився, що вдалося йому вижити. Він рахував дні до свого повороту. У липні виявилося, що немає таких, ким би його підмінити. Державі безпечніше тримати в АТО добровольців, ніж вишколити нових захисників. Нам здається, що там, на передовій, ніщо не відбувається, що там спокій. Але я знаю, що бої тривають, і надалі їм треба допомагати.

Розумію, що акція «Холодно», тобто збірка допомоги для військових і постраждалих під час війни продовжується?
Так. Добровольці потребують усього: ліки, термобілизну, військову форму. Сама акція «Холодно» почалася восени 2014 р. Уперше була проголошена збірка теплого одягу, а потім за зібрані гроші я почала купувати теплі військові форми. Я довідалася, що багато бійців в Україні носить одяг з польських складів або форми німецької армії. Під час війни в Іраку Польща купувала тисячами форми від Бундесвери. Війна закінчилася, а польська армія міняє все на нове. Тому зараз багато старих форм лежить на складах. За зібрані гроші я купляла цей теплий військовий одяг та ліки.

Можеш ширше розказати про саму акцію «Холодно»?
Я вже згадала про мого друга-добровольця, який був поранений на Майдані і лікувався у Варшаві. Коли у липні 2014 р. став добровольцем АТО (хоч лікарі йому заборонили), я вперше зрозуміла, що особисто знаю людину, яка може загинути на війні. Паша зі своїм 90-м батальйоном був у донецькому аеропорту. Хоч нелегко було з ним зв’язатися, то писав, чого потребує. Тоді почалися морози. Одного разу ми з Анею Кертичак вирішили оголосити на Фейсбуку збірку теплого одягу. Крім того, була проголошена збірка грошей, які можна було вплачувати на банківський рахунок фонду «Наш вибір» та рахунок медичної крамниці «Парамедик», у якій купуємо ліки. Думаю, люди більше довіряють збірці, коли гроші не ідуть на приватний рахунок, а на рахунок організації. Я подумала, що кінець року це найкращий момент звернутись до сумління людей. Тоді люди починають переглядати свої шафи з зимовим одягом. Якщо хтось не потребує немодних зимових речей, то чому їх не завезти в Україну? Почала писати до знайомих, які працюють у корпораціях, і так вдалося нам зібрати одяг та кошти, за які купили військову форму, ліки. Я також зв’язалася зі знайомою волонтеркою з України. Склалася ідеальна формула співпраці. Ми збирали речі у Варшаві, я завозила їх до Києва, а Наталя доставляла в зону АТО. Наталя має список постраждалих і батальйонів, якими опікується. Вона передає інформацію, що там у даний момент потрібно, а ми намагаємося це купити або зібрати гроші.

Говорять, що нема сенсу збирати допомогу тут, бо дешевше можна щось купити в Україні.
Залежить що. Їжу сама раджу купувати в Україні, а не везти з Польщі. Теж деякі ліки дешевші в Україні. Загалом усе повинно виглядати так: лікарня на сході України повинна звертатися про допомогу до Міністерства здоров’я України і воно повинно цю допомогу надати. Проте реально виглядає все так, що спочатку треба вислати листа з просьбою надіслати ліки, а тоді лише Київ розглядатиме прохання. Це триває днями, тижнями, а в зоні АТО люди не мають часу чекати… Волонтери можуть доставити ліки навіть за два дні. Вистачить сиґнал від людини, з якою ми співпрацюємо, і ми їм з Польщі можемо вислати гроші, щоб вони купили необхідні ліки на місці, або завезти. Так було з сироваткою, коли навесні в окопах з’явилися змії. Сироватку я передала з Польщі швидше, ніж українське міністерство взагалі відповіло на замовлення з фронту.

Є в Польщі якісь речі або продукти, що були б сьогодні дешевші, ніж в Україні?
В Україні можеш купити все, у тому тактичну стискову пов’язку STAZA, гемостаз CELOX, який зупиняє кровотечу тощо, але, на жаль, для декого війна – це прибуток. Сьогодні CELOX можеш купити навіть на українському базарі. Скільки б це не коштувало, то мати піде і купить його для сина, який їде на фронт. А це насправді дешевше в Польщі.
Теж військовий одяг дешевше купити в Польщі. Я була у крамниці з військовими речами на київському Поділлі. Усе нове і на більшості є напис «Made іn Poland». Я списала собі назви деяких елементів одягу і після повернення до Польщі з’ясувала, що все це у Варшаві наполовину дешевше. Уже навіть кільканадцять військових форм корисніше завезти своїм автомобілем з Польщі. Щоб було дешевше, я завжди намагаюсь зв’язатись з продуцентом одягу. Завдяки цьому комплект термоодягу, який коштував 160 зл., я купила за 20 зл.

Ти торік організувала у Варшаві вишкіл тактичної допомоги. Звідки така ініціатива?
З людьми з «Парамедику» я мала зв’язок майже від початку тривання акції «Холодно».
У певному моменті ствердила, що мушу знати щось про медикаменти і перев’язки, які від них купую та завожу в українські лікарні й до бійців. У березні минулого року вдалося нам зробити вишкіл. Це знання також я могла відразу передати хлопцям, коли їхала в зону ATO.

Такі знання дійсно придатні?
Після вишколу я зрозуміла, що аптечку я повинна мати завжди при собі, особливо, коли я йду на схід. Українські волонтери кажуть, що везуть в зону АТО багато перев’язкок, CELOX, але ніхто з них не знав, що з тим робити. Минулого року діаспора з Америки надіслала кілька тисяч торбинок з порошком CELOX, але ніхто не знав, як це вжити. Певно й ті, хто мусив цим скористатися, а на жаль, не встигли, бо теж не знали, може, тому вже їх нема в живих.
На початку березня 2015 р. я була у Слов’янську, Артемівську і привезла бійцям STAZY, які мають служити до перев’язування пораненої руки чи ноги, коли з неї сильно тече кров. Вони показували мені жгути, тобто перев’язки з гуми, які найчастіше є вживані, коли люди віддають кров. Бійці мені їх показали і сказали, що нічого більше не потребують. Усі так думають. На фронті бійців від куль захищають каски і бронежилети. Але коли вже отримають постріл у руку чи ногу, можуть за кілька хвилин бути мертвими, бо загублять багато крові. Професійна перев’язка STAZA дає можливість вижити навіть пораненому, якому відірвало ногу чи руку. Завозячи допомогу бійцям, я їх усвідомлювала, як нею користуватись.

Допомогою займається багато людей. Ти – у Варшаві, Оля Соляр – у Перемишлі, Іван Сирник – у Щецині…
Коли йдеться про українське середовище у Польщі, дуже добре, що зробилося районування. Добре, що тривали збірки речей у різних пунктах Польщі, починаючи від Щецина аж по Перемишль, від Лігниці і Любіна до місцевості на Мазурах. Усі ми знаємо, хто яку допомогу збирає, між нами відбувається обмін інформацією. Це саме стосується й транспорту. Коли були, наприклад, зібрані речі у Ґданську, то ми не витрачали грошей на їх перевезення, бо вони потрапили до Варшави завдяки членам хору «Журавлі», які поверталися з Ґданська. У Варшаві при акції «Холодно» допомагає кілька осіб. Думаю, що немає що говорити про якісь великі координовані акції, щоб зразу всім допомогти. Я можу спиратися на людей, яким довіряю, тому швидко можемо з допомогою волонтерів з України доставити їх потребуючим.

Тобто завезти?
Або завезти на машині, або послати через «Нову пошту». Це компанія, яка запустила соціальну ініціативу, що надала можливість волонтерським організаціям та ініціативним групам відправляти й отримувати гуманітарні вантажі безкоштовно в будь-якому відділенні компанії по всій Україні. Таким чином півтонни спакованого у Варшаві одягу та засобів особистої гігієни для дітей інвалідів через три дні були вже в Маріуполі. Речі, які ми зібрали і пакували у Варшаві, я перевозила в Україну і зразу за кордоном могла їх вислати «Новою поштою». Так я посилаю до Краматорська та Слов’янська речі до пологової лікарні та до дитячих домів. Деякі речі українські волонтери вже на місці відвозили теж до старших осіб по другому боці фронту, якими ніхто не цікавиться. Вважаю, що там дуже добре все зорганізоване, бо українські волонтери на місці мають конкретні дані людей і знають їхні потреби.

Ти сама сказала, що у твоєму випадку все починалося від допомоги одній конкретній людині, а зараз через акцію «Холодно» допомога попадає до багатьох.
Можна сказати, що це ніби колесо. Спершу помагаєш одній особі, потім займаєшся проблемами у великому масштабі, щоб знову попасти з допомогою до конкретного постраждалого. Таким є процес. Чи збереш кількасот спальників, тисячі ліків, везеш 20 чи 5 тис. доларів, і так потрапляєш до конкретної людини, яка потребує допомоги або підтримки. ■

Поділитися: