Якуб Логінов ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №33, 2015-08-16
Ще 1 липня ц.р. в експериментальному порядку запрацював новий пішохідно-велосипедний пункт пропуску Долгобичів–Угринів. Це перший на Люблинщині і другий на польсько-українському кордоні перехід, де відбувається пропуск пішоходів і велосипедистів. Загалом на всьому східному кордоні Польщі таких пунктів пропуску тільки три: крім Долгобичева, ще Медика–Шегині та туристичний перехід у Біловезькій Пущі на кордоні з Білоруссю (з січня до вересня 2014 р. функціонував також пішохідний пункт пропуску в Кузниці-Білостоцькій, але його закрили на вимогу білоруської сторони).
Пішохідний коридор запустили наразі як експеримент – до 31 грудня. Суть в тому, щоб замість будувати з нуля окрему й дорогу інфраструктуру для пропуску пішоходів, як планували раніше, тут використали дорожню інфраструктуру, яка вже була. Рух автомобілів через Долгобичів дуже невеликий, тому прилаштування однієї автомобільної смуги для потреб пропуску пішоходів ніяк не зменшило пропускної спроможності цього терміналу. Ціла «інвестиція» тривала заледве декілька тижнів і коштувала всього 30 тисяч злотих (це кошт огородження, дорожніх знаків, табличок та інших елементів радше організаційного, аніж інвестиційного характеру).
Так справу особисто вирішив люблинський воєвода Войцех Вільк, який позитивно відгукнувся на ряд громадських ініціатив, що закликали до організування пішохідних пунктів пропуску. В цьому питанні особливо вирізнилися активісти та політики з прикордонного Грубешева – міста, яке лежить найближче до нового пункту пропуску, а саме: організація «Велосипедний Грубешів» та позафракційний депутат Сейму РП Марек Познанський. Причому ключовою виявилася особиста позиція В. Вілька, який на відміну від свого
попередника, воєводи Йолянти Шолно-Когуц, є прихильником пішохідних пунктів пропуску і схильний шукати нестандартних рішень. За попереднього воєводи блоковано всі ініціативи і радше шукали арґументів, щоб на Люблинщині пішохідні пункти пропуску не були відкриті.
Експериментальний тимчасовий характер пішохідного коридору, в певному сенсі, вимушений чинними законами і розпорядженнями МВС. Згідно з чинною польсько-українською угодою про особовий рух, пропуск пішоходів і велосипедистів через кордон може здійснюватися тільки в спеціальних «коридорах», які відокремлені від руху автомобілів (це інакше, ніж на давньому кордоні Польщі зі Словаччиною та Чехією перед вступом до ЄС чи на українсько-білоруському кордоні, де такої вимоги не було і немає). Наразі така інфраструктура існує тільки в Медиці–Шегинях. І аж до 2014 р. навіть нові пункти пропуску (як Долгобичів–Угринів та Будомеж–Грушів) будували тільки для автомобілістів, без урахування інфраструктури пропуску пішоходів. Аж до травня 2013 р. Міністерство внутрішніх справ офіційно пояснювало, що саме так має бути, бо пішохідний рух через кордон начебто не має сенсу. Цей підхід вдалося змінити завдяки зусиллям неофіційної громадської ініціативи «Piesze przejścia graniczne / пішохідні переходи» і багатьом депутатським запитам. Найбільша в цьому заслуга євродепутатів попереднього скликання Ельжбети Лукацієвської та Йоанни Скшидлевської і депутатів Сейму РП Мірослави Никель, Марека Познанського, Марцина Свенцицького, Юзефа Ляссоти.
Переломним моментом був травень 2015 р., коли під тиском згаданих політиків та активістів польське МВС змінило свій підхід і визнало офіційно, що пішохідний та велосипедний рух є потрібний і необхідний. Відтоді нові пункти пропуску стали нарешті проектувати з урахуванням інфраструктури для пропуску пішоходів, зокрема це стосується ПП Малговиці–Нижанковичі біля Перемишля (проект вже затверджений, невдовзі розпочнеться будівництво) та ПП Половці на кордоні з Білоруссю. Водночас віце-міністр внутрішніх справ Пйотр Стаханчик доручив воєводам провести аудит чинних дорожніх пунктів пропуску з метою визначити, скільки буде коштувати створення додаткової інфраструктури пропуску пішоходів. Найдешевше це вийшло в Гребенному–Раві-Руській (3,5 мільйона злотих), кошт облаштування Долгобичева оцінили тоді на 6,75 млн. (а як згадано, вистачило 30 тисяч), а деяких ПП (там де треба збудувати новий міст на річці) – навіть на 30 мільйонів.
Водночас МВС констатувало, що ці інвестиції потрібні, міністерство їх усіляко підтримує, але наразі немає і не буде на це грошей у держбюджеті, відтак, за бажанням, їх можуть профінансувати органи місцевого самоврядування (ґміни, повіти). А ті, як можна здогадатися, тим паче не мають на такі завдання коштів. Саме на цьому справа облаштування кордону для пішоходів аж на два роки зайшла в тупик, з якого вдалося вийти лише тепер.
Отже, у таких юридично-бюрократичних умовах патент з «тимчасовим експериментальним» використанням дотеперішньої інфраструктури, яким скористався воєвода В. Вільк, це справді прояв креативності і доброї волі. Офіційно пропуск пішоходів і велосипедистів запроваджено «на спробу» до 31 грудня. А що далі? За словами воєводи, якщо життя покаже, що є зацікавлення цією формою перетину кордону та пропуск пішоходів і велосипедистів не буде спричиняти проблем (тут маються на увазі передусім дрібні контрабандисти), його залишать, а також запровадять подібні рішення в усіх інших дорожніх пунктах пропуску на Люблинщині і в Будомежі на Підкарпатті. Ще треба додати, що з українського боку для того було і є зелене світло – МВС і Державна прикордонна служба України офіційно заявляють, що вони всіляко підтримують цю ідею, а приклад запровадження пішоходів у Долгобичеві показує, що це справді так і є. Натомість на відкриття зовсім нових переходів, як, наприклад, Збереже–Адамчуки, Смольник–Боберка, Бистре–Мшанець чи Волосате–Лубня (три останні в Бескидах) наразі немає шансів. Згідно з останніми рішеннями польсько-української комісії з питань транскордонного співробітництва, про нові ПП можна буде говорити лише тоді, коли закінчиться модернізація дотеперішніх, – а за нинішнього скромного фінансування це не раніше, ніж 2020 року.
