Богдан Гук ■ ГРОМАДА ■ №32, 2014-08-10
Ще цього року в селі Пискоровичах Лежайського повіту відбудеться важлива подія, а саме – відкриття та освячення греко-католицької каплиці, яка повстала у самому центрі цього села, так трагічно означеного історією.
Нагадаю, що після масового вбивства українців у Пискоровичах в ніч з 17 на 18 квітня 1945 р., вчиненого відділами польської Національної військової організації, а також депортації українців, місцева мурована церква Св. Івана Богослова, що була збудована ще у 1842 р., в 50-х роках минулого століття стала руїною. Її руйнували тракторами, та все ж годі було руйнівникам позбутися як площі перед церквою, так і потужних церковних фундаментів. Кількадесять років у центрі села, навпроти школи, ці метрової височини церковні зруйновані мури стали сумною лекцією зневаги традиції. Два покоління пискоровицької молоді мали можливість задуматись над тим, чи можна зневажати й визнавати неприсутньою культуру, якщо вона не польська. Слід також згадати, що польський період історіїї села тут почався щойно після ІІ Світової війни. Серед нинішніх пискоровичан є дуже багато нащадків українських та українсько-польських сімей д о в о є н н о г о часу. Великим щастям цього села є і те, що тут нема (поки що?) ні одного твердолобого польського націоналіста, готового біле називати чорним.
У 2005 році багата українська історія та культурна українська традиція почали повертатися в село. Тоді на руїнах церкви та на місцевому цвинтарі біля могил жертв, у присутності великої кількості вірян, молився митрополит Іван Мартиняк. Подібна активність спостерігалася тут і кілька років пізніше, коли 2 грудня 2007 р. на стіні місцевої школи мешканці села встановили дошку пам’яті, а на цвинтарі владика Мартиняк освятив пам’ятник на одній з трьох масових могил. Відтак, ґміна за символічну ціну 1 злотого «продала» ділянку Греко-католицькій консисторії в Перемишлі, яка стала інвестором будівництва каплиці – видимого знаку східної культурно-віросповідної приналежності пискоровицької парафії.
Ще у 2000-му році на площі перед церквою росли кущі, а вже цього року тут завершується будівництво величавої каплиці. Спочатку працю очолював лежайщанин Іван Козяр, а після його смерті інженер Анджей Зуба зі Сталевої Волі. Фінансує будівництво Роман Базилевич, громадянин США, що родом з Лежайська. Це людина, що зуміла зберегти не тільки чудову пам’ять про рідне місто та його околицю, але й відчуття морального зв’язку з жертвами Пискоровичів та власного міста. Його заходами кілька років тому назад на цвинтарі в Лежайську було відновлено збірні могили українців, що впали жертвами польських націоналістів.
«Я виріс серед тих, хто жорстоко, в ім’я польської націоналістичної ідеології сотнями вбивали українців у Пискоровичах, Лежайську, Ожанні, Курилівці та інших селах між Лежайськом та Ярославом. Тоді про ці масові вбивства не можна було говорити в публічному просторі. Мені сьогодні чимало років, і тому я хочу поставити пам’ятник жертвам Пискоровичів та всім жертвам Надсяння. Я прагну, аби ця капличка стала місцем молитви для вірних греко-католицького та римо-католицького віросповідання за душі своїх предків і за прощення їхніх гріхів», – сказав Роман Базилевич у телефонній розмові.
Живучи у США, працювати над пискоровицьким проектом Р. Базилевичу складно. На щастя, у нього склалася дуже добра співпраця з солтисом Олександром Дудком та війтом Лежайська Кшиштофом Собейком. Обидва вони, належно оцінивши значення інвестиції, допомогли впорядковувати площу під будівництво і в усьому йому сприяють. Самі мешканці у 2010 р. дали дозвіл Лежайській ґміні відкрити процедуру повернення церковної ділянки у власність того, хто був її власником на протязі 500 років, тобто східній Церкві, а конкретніше Греко-католицькій консисторії в Перемишлі. Така ж гарна постава, де пошана та пам’ять стають діяльними, відчувається кожного дня під час самого будівництва.
Люди цікавляться і турбуються про те, щоб, бува, безвідповідальним способом не була порушена субстанція церковних мурів, адже це для них святе! Усім цим дбайливо опікується пискоровичанин Іван Когут. Він – українець, як і чимало інших мешканців нинішніх Пискоровичів, чия прихильність підтримує керівника будови. «До праці я залучив місцевих фахівців, – говорить Анджей Зуба. – Маю надію, що каплиця стане основою тривалого сентименту мешканців села до власної минувшини. Наступні покоління матимуть видимий знак традиції, а каплиця є настільки монументальною, що оживлює давній час і навіює добру пам’ять».
Наприкінці липня, коли я пишу цю статтю, з місця будови якраз виїхала машина, яка залишила за собою рів, куди покладено електричний кабель, що веде до каплички. Тепер машина розчищає територію під невелику автостоянку для майбутніх відвідувачів, а робітники вимощують доріжки до каплиці та облицьовують сходи. Через декілька днів 16-гранний купол прикриє вінець стін. Кінець будови близько. ■
