Ярослав Присташ ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ 2010-03-04
Відразу після президентських виборів в Україні польські експерти почали аналізувати політичний пейзаж над Дніпром. У лютому у Варшаві відбулися три дискусії, присвячені цій проблемі.
Політологи проаналізували виборчу кампанію і ствердили, що вона була спокійною, мілкою і навіть нецікавою. Самі вибори не стали контрреволюцією. Сіра виборча кампанія зближує Україну до європейської виборчої моделі.
Вражає однак розмір витрат на вибори кандидатів – від 1 до 1,5 млрд. доларів. Це був фестиваль слоганів і персональних атак. Юлія Тимо шенко персоналізувала виборчу кампанію і ототожнювала себе з Україною, делікатно давала натяк на зближення з ЄС. Віктор Янукович зате проголошував нейтралітет України, а відносно НАТО, на його думку, громадяни мають висловитися в референдумі. Його проросійськість скоріше була медійною. Цікавою зате була кампанія Сергія Тигипка, який шукав свого електорату у великих містах на півдні України. Він як прагматик мав бути альтернативою до Януковича. Його майбутнє вирішиться в найближчих муніципальних виборах. А от Арсеній Яценюк зробив блискучий початок перегонів, але вчинив багато помилок. Він вів кампанію спокійно, проте відходив від Заходу і популяризував зближення зі Сходом у формі ЄС-біс, цим однак не переконав виборців. Обидва технократи (Тигипко та Яценюк) схожі на Віктора Ющенка. Позитивом є поява нових політиків, за якими не стоїть політична сила, а передусім бізнес. Однак можна підозрювати, що вони сезонні і більше в них форми, ніж змісту. Сам Ющенко увійшов у роль царя і, здається, повірив, що він – месія. За кризу обвинувачував Ю. Тимошенко. Його виборча кампанія скерована була проти чинного прем’єр -міністра. Жестом героїзації Степана Бандери Ющенко зашкодив Ю. Тимошенко в ІІ турі. В основному кандидати проголошували те, що виборці хотіли почути, тому було стільки популізму. Жоден із кандидатів не мав чіткої концепції України.
Зміна деяких принципів виборчого процесу не вплинула на результати виборів. Після Помаранчевої революції Україна стала іншою, тут зростає громадянська свідомість, плюралізм ЗМІ, а на виборах до самого кінця не відомо, хто переможе. Проте президент В. Ющенко не використав моменту великої підтримки, другою його помилкою була леґітимізація В. Януковича як політика після доведення фальсифікації виборів 2004 р. Виборці роздратовані політиками, тому так багато голосувало проти всіх (приблизно 1 млн. виборців).
Після оголошення результатів можна констатувати, що хоч виграв В. Янукович, все ж його перемога в історії виборів показує найнижчу підтримку виборців – менше 50%. Ю. Тимошенко не почувається переможеною. Її судові заяви мали на меті вибороти якнайкращу позицію і залишитися надалі прем’єр- міністром.
Віктора Януковича аналітики не вважають самостійним політиком. За його президентства Україна може стати корпорацією з групами інтересів. У зовнішній політиці повернеться модель Леоніда Кучми, себто балансування між Росією та Заходом. Найважливішим завданням України в найближчий період має бути економічна реформа, що по суті більше залежить від прем’єр -міністра, а не від президента. Країні загрожує застій. Один із плюсів – це те, що Янукович зможе домовитися з Росією відносно ціни на газ. Раніше перемога Ющенка провокувала Росію до атаки. Перемога В. Януковича виявляється зручною для ЄС, позаяк знімає з нього потребу будь-яких поступок для України, яку з чистою совістю можна залишити. Тут важливу роль повинні відіграти польські євродепутати. Хоч самі українські олігархи тягнуться до Європи, все- таки вони не позбулися практики тиску на владу (відносно протекціонізму). Новий президент не має програми, а спирається передовсім на гроші важкої промисловості. Головне тепер – відокремити бізнес від політики, але навряд чи за В. Януковича таке станеться. Годі також сподіватися значної модернізації держави – це можуть бути п’ять змарнованих років, а ситуація змушує до реформ. Далі нікуди…
Україні потрібні переговори. Однак поширена совєтська практика, що переможець бере все – замість того, щоб договоритися і щоб переможені не втрачали всього, а мали простір для дій. У комфортній політичній ситуації знаходиться тепер “Наша Україна” – за її голоси і прихильність боротимуться і “реґіони”, і БЮТ. Сама ПР не намагатиметься обмежувати громадянські свободи, бо на цьому можна лише програти. Скоріше пристосується до нових правил гри, а не творитиме нових. Якщо йдеться про історичну політику Януковича, то вона буде фасадна, кон’юнктурна та роздвоєна: з одного боку, зберігатиметься певною мірою радянська модель пам’яті, а з другого – Янукович старатиметься не робити гострих жестів проти традиції визвольного руху на Західній Україні. Виникає питання: чи В. Янукович буде дійсно щось робити, чи тільки забезпечувати собі переобрання на ІІ термін?
Черговим пунктом аналізів були відносини Україна-Польща. Вони можуть погіршитися, тому що Януковича у Польщі сприймають неґативно, а на рівні польських партій немає контактів з ПР, оскільки раніше відносини надмірно були скеровані на Ющенка. Сусідські відносини скоріше були декларативними, яскравим прикладом цього є нафтопровід Одеса-Броди. Шанс, який передовсім повинна використати Україна, – це Євро -2012. Підхід В. Януковича до Польщі буде прагматичний, позбавлений почуття вдячності і зобов’язань, як це було за В. Ющенка. Польща може стати інструментом політичної гри в Україні. Польща також не повинна занадто афішувати свою антиросійськість при переговорах з Януковичем. Головними партнерами України в міжнародній політиці стануть Росія, ЄС і США, а Польща відійде на дальший план.
“Po wyborach prezydenckich na Ukrainie”, 8 лютого, організатори: PAUCI, ISP, ISM UW, NEW, PAIZ.
“Ukraina po wyborach prezydenckich”, 18 лютого, організатор: IAR.
“Koniec pomarańczowej Ukrainy?”, 19 лютого, організатори: “Критика політична” та ОУП.
“Наше слово” №10, 7 березня 2010 року 2010 року {moscomment}
