Якуб Логінов ■ УКРАЇНА ■ 2010-09-02
На тлі багато в чому обґрунтованого незадоволення “антиукраїнськими” діями нової влади в Києві, зовсім поза увагою залишився один дуже важливий позитив. Маю на увазі те, що людям Януковича-Азарова вдалося зрушити з місця процес делімітації та демаркації кордону з Росією, без чого неможливо серйозно думати, наприклад, про скасування візового режиму для України до ЄС.
Не буде перебільшенням, якщо скажу, що тільки після повної демаркації своїх кордонів Україна матиме всі ознаки незалежної держави. І це стосується не тільки встановлення прикордонних стовпів на російському напрямку, але й на менш стратегічному, хоча також важливому відтинку кордону з Білоруссю та Молдовою, де також тепер проводиться демаркаційний процес.
На початку – декілька слів про саму демаркацію та її значення. Після розпаду Радянського Союзу Україна відбулася як незалежна держава в межах Української РСР. І хоча жоден із пострадянських сусідів не висловлює офіційних територіальних претензій до цих кордонів (не кажу тут про суперечливих політиків нижчого рівня, як то Жиріновський чи Лужков), то питання, де саме знаходиться кордон – не таке очевидне. На мапі Європи чи навіть області ніби все зрозуміло, проблеми виникають лише зі встановленням точної лінії кордону на місцевості – тобто чи він пролягає біля відповідного каменя чи дерева, а чи, може, на сто двісті метрів далі.
Крім цього, навіть такі щільні та точно визначені кордони, як польсько-український, змінюють своє положення разом із зміною течії річок та потоків, на яких визначений певний відтинок кордону. Для прикладу, Україна в останні роки втратила кільканадцять квадратних кілометрів своєї території на користь Польщі – все через те, що річка Західний Буг трохи змінила своє русло. І хоча для пересічного громадянина немає значення, чи кордон буде точно тут, а чи двадцять метрів далі, з точки зору держави – це питання престижу та суверенітету.
Про те, що навіть “територіальні поступки” розміром на кількасот метрів можуть вирости до ранґу серйозної міжнародної проблеми, свідчить приклад передання Україною сусідній Молдові 400 метрів дунайського узбережжя в районі м. Рені, де молдовани побудували свій морський порт “Джурджулешті”. Інший приклад – це відомі всім коса Тузла та острів Зміїний – це ніби тільки маленькі шматки незаселеної землі, але захист їх перед можливою втратою на користь сусідньої держави – це питання національної гордості та ознака державного суверенітету.
Отож, на величезній ділянці кордону України з Росією, Білоруссю та Молдовою таких невизначених відтинків є безліч. Для прикладу: усім відомо, що село А належить Україні, сусіднє село Б – вже Білорусі, а державний кордон пролягає десь у лісі поміж ними, однак офіційних прикордонних стовпів там зовсім немає. І не може бути, оскільки сторони (Україна та Білорусь) офіційно не затвердили, що кордон пролягає точно в тому місці. І навіть, якщо існування кордону не викликає в жодної зі сторін сумніву, до моменту офіційної демаркації не можна встановити там прикордонні стовпи, які матимуть юридичну силу.
Єдине, що можна зробити – це в односторонньому порядку поставити (але вже в глибині території України, на кількадесят кількасот метрів від кордону) інформаційні таблиці, що тут десь поблизу пролягає державний кордон, якого не дозволяється перетинати поза пунктами пропуску. Так і зробила Прикордонна служба України за часів президентства Ющенка на кордоні з Росією, однак цього виявилося замало, щоб зупинити потік нелеґальної міґрації та контрабанди. Адже для успішної протидії цим явищам потрібна координована співпраця з другою стороною, тобто на практиці це можливе лише в умовах, коли демаркацію завершено.
Демаркація кордону з Росією була однією з основних цілей, які поставили собі зовнішньополітичні відомства за часів “помаранчевих”. Так, Борис Тарасюк та Петро Порошенко приділяли особливу увагу цьому питанню. Однак даремно – роботу демаркаційних комісій саботувала російська сторона, що можна вважати своєрідним шантажем (мовляв, поки Ющенко при владі, цього питання не зрушимо з місця). Росія погодилася на демаркацію тільки в обмін на поступки, які зробив на її адресу Янукович: у тому числі, і в обмін на відоме рішення стосовно Чорноморського флоту – словом, таку ціну Україна заплатила за згоду Москви на завершення цього процесу.
Нині демаркація вже зрушила з місця та можна сподіватися, що вона успішно завершиться десь у середині 2011 р. Тобто до того часу будуть чітко встановлені прикордонні стовпи, а разом із ними й споруди, які унеможливлять нелеґальну міґрацію та контрабанду.
Демаркація та наступне ущільнення східного кордону України (не від росіян, але від контрабанди та нелеґальної міґрації, особливо з країн Третього світу) – це абсолютна передумова для того, щоб можна було лібералізувати режим перетину українсько польського чи українсько -словацького кордонів. До цього входить перспектива скасування віз для українців, а навіть (найшвидше – через 10-15 років) вступ України до Шенґенської зони, для чого аж ніяк не потрібне (хоча бажане) перебування України в складі Європейського Союзу (доводить це приклад Норвегії, Ісландії та Швейцарії).
Що цікаве, саме за правління Януковича зрушив з місця процес демаркації кордону з Білоруссю та Молдовою (хоча це швидше за все збіг обставин – підготовка до цього велася вже за часів “помаранчевих”). Це також вагомий вклад у становлення незалежної української держави. Адже варто всі суперечливі питання (особливо на придністровській ділянці молдовського кордону, а також у районі Джурджулешті та села Паланка) вирішити вже тепер, щоб потім тільки розвивати добросусідські відносини – без зайвих застарілих конфліктів, які згодом могли б вибухнути в найменш несподіваний момент.
Угоду про демаркацію українсько- російського державного кордону президенти України і Росії – Віктор Янукович і Дмитро Медведєв – підписали 17 травня 2010 р. в Києві. а 8 липня Верховна Рада ратифікувала цей документ. Як повідомив керівник департаменту інформаційної політики МЗС України Олег Волошин, завершені вже всі необхідні процедури з введення в дію Угоди про демаркацію українсько -російського державного кордону, а найближчим часом буде створена спільна комісія з питань демаркації, яка займеться безпосередньо позначенням кордону на місцевості. За його словами, ці події МЗС України розглядає “як дуже важливий крок у напрямі зміцнення суверенітету української держави і крупну перемогу української дипломатії”.
(вг за матеріалами proUA.com)
“Наше слово” №36, 5 вересня 2009 року{moscomment}
