(пл) ■ УКРАЇНА ■ №10, 2015-03-08
Чому поляки їдуть на Донбас воювати за Україну? Якщо ж не зупинити аґресора на сході, то невідомо, чи він не прийде і до їхніх хат.
З Майдану
Під час Революції гідності 2013 і 1014 р. багато етнічних поляків, яких за останнім переписом населення в Україні 144 тисячі, стояло поруч з українцями на Майдані. Пригадаймо, що під час кривавих подій у Києві 20 лютого торік від кулі загинув Леон Полянський. Цей поляк з Вінниччини сам зголосився до одної з сотень самооборони Майдану.
Після російської аґресії на Крим польська громада в Україні, попри переконання і сподівання декого (передусім Кремля), не підтримала дій Москви, а включилася в оборону кордонів своєї держави України.
– Ми – поляки, але живемо в Україні. Ніхто з нас не говорить, що ось тут має відродитися Польща. Живемо тут з діда-прадіда, Україну вважаємо нашою Батьківщиною. Батьківщиною з великої літери. Немає чого роздумувати про те, що тут була колись Польща. Це історія, і вона не поміняється. Розуміють це навіть найбільш патріотичні польські середовища в Україні, – переконує Єжи Вуйцицький, головний редактор польської газети й інтернет-порталу «Słowo Polskie» у Вінниці. Журналіст є водночас головою полонійного товариства «Кресов’яки» (пол. – Stowarzyszenie polonijne «Kresowiacy»). Ця громадська організація, а також інші товариства й Об’єднання польської меншини в Україні, в лютому написали спільну заяву, де визнають Росію «країною-аґресором, а сепаратистські так звані республіки: Донецьку і Луганську – терористичними організаціями».
…в АТО
Багато громадян України польського походження – навіть ті, хто має Карту поляка, нині воюють на сході України. Важко назвати кількість, але дехто з них уже там загинув. Найбільше інформації з’явилося після смерті Леоніда Смолінського, про що повідомляли навіть польські ЗМІ. Відразу після повернення з Майдану 49-літній поляк з Хмельниччини зголосився як доброволець до батальйону «Дніпро». Використовував свої контакти з польськими громадськими організаціями, щоб здобути для свого батальйону військове обладнання. Він загинув разом зі своїм українським приятелем Володимиром Величком 12 серпня торік, під час нападу сепаратистів на автобус, яким їхали солдати. Тоді загинули дванадцять добровольців. Похорон спочатку не міг відбутися, бо сепаратисти вимагали гроші за тіла солдатів. Приятелів: поляка та українця поховано в сусідніх могилах.
Приблизно у той самий час у Щасті російський снайпер убив Віталія Мйодушевського. «За походженням – поляк, з народу – українець», – говорив про себе мешканець Житомирщини. Коли зголошувався влітку як доброволець до війська, заявив, що іде «боронити нашу і вашу землю від російських фашистів».
Під кінець січня ц.р. в боях у цьому ж самому Щасті загинув Вацлав Кутковський, 26-літній поляк, що походив з Глібова на Поділлі (Хмельницька область).
– Знаю теж про двох поляків з Городка Хмельницької області, які воюють на Донбасі. Це Валерій Чапко та його син. Син був зі своїм батальйоном під Дебальцевим. Коли прийшла мобілізація, ніхто з них не відмовився, – розповідає редактор видання «Słowo Polskie», в якому публікуються інформації про поляків – учасників війни. – Є приклади наших людей, які живуть біля українсько-польського кордону. Багато з них має Карту поляка. Коли прийшла повістка, могли втекти до Польщі. Але чомусь цього не зробили. Був призов – пішли.
Смерть на похороні
Ярослав, поляк із Судової Вишні (Львівська область), від жовтня минулого року захищає Маріуполь. Про нього можна дізнатися з інтернет-сторінки двотижневика «Kurier Galicyjski», головного видання польської меншини в Україні. Молодий поляк зі Львівщини є членом операційно-розвідницької групи Прикордонної служби.
– З Мостиського району на війну пішло трохи поляків. Багато хто з нас має родичів у Польщі, дехто підтримує з ними зв’язки, – каже мешканець Судової Вишні.
Чому поляки ідуть воювати за Донбас, хоч мають можливість виїхати до Польщі?
– Воювати ніхто не хоче. Всі розуміють, що війна – це не забава. Але якщо ми не зупинимо аґресора там, на сході, то невідомо, де він сам зупиниться, – пояснює молодий поляк. Ярослав мав щастя і не постраждав, хоч, за його словами, попри «Мінські домовленості», його відділ весь час обстрілювали сепаратисти. Під час обстрілу 14 жовтня місцевості, біля якої стояла його частина, загинуло семеро мирних жителів. Жертвами стали сім учасників похорону, що йшли в похоронній процесії. За доказами не лише української сторони, але теж ОБСЄ – обстрілу допустилися сепаратисти.
– Я такого в нас не хочу. Тут навіть не йдеться про Україну. Всі добре розуміють, що діється, тому ніхто не хоче, щоб російські солдати, які в даний момент є аґресорами, прийшли до його хати. Нам потрібно спинити їх там на місці, бо по-різному може бути, – твердить Ярослав.
Такої самої думки є Роман – поляк з Новограда-Волинського (Житомирська обл.). Його батальйон «Полісся» від липня до кінця грудня стояв у Криму, а від середини січня бореться на Донеччині.
– До нас на Житомирщину з півночі не прийдуть. У нас багниста територія, тому важкій техніці тут важко пробитися. Але, керуючись зі сходу, ворог не матиме такої проблеми. Тому я не міг сидіти і дивитися, коли прийдуть до нас, – говорить доброволець з Житомирщини. У цій області, за офіційними даними, є найбільша сукупність поляків в Україні.
У військових частинах, у яких служать поляки, часто капеланами є римо-католицькі священики. Вони служать разом з греко-католицькими духовними. Римо-католицькі парафії разом з польськими організаціями також збирають продукти й одяг для війська.
Мозок з вати
Польська меншина проживає не тільки в західних чи центральних районах України. Поляки є й на Донбасі. Проте головний редактор газети «Słowo Polskie» скептично відноситься до них.
– Ми кажемо, що в них «мозок з вати». Їм все одно, хто управляє їхньою територією – японець, росіянин, українець… Розумію, що зараз для них лише важливо, щоб у них не стріляли. Але байдужість – це зовсім не патріотичне мислення. Така постава трохи показує інших поляків з України у кривому дзеркалі, – говорить Є. Вуйцицький.
Слова редактора мають підтвердження в реальності. За розповсюджуваною сепаратистами інформацією виникає, що головою Ради національних меншин «Донецької народної республіки» обрано 4 лютого Ірену Едерман, голову польського Товариства «Polonia» у Макіївці (Донецька область).
На світогляд поляків на Донбасі впливає не лише російська пропаґанда, але, за словами Є. Вуйцицького, й те, що багато хто з них має родину в Москві чи Ростові. Журналіст слідкує теж за долею поляків-біженців, зокрема групи 178-ми поляків, які у січні були евакуйовані з Донбасу до Польщі.
– Аналізуючи їх слова в інтерв’ю для польських ЗМІ, або те, що пишуть у соціальних мережах, бачу, що дехто з них і далі зазомбований. Такий глибокий ураз мають у підсвідомості. Живучи в нормальному оточенні, маю надію, вони зрозуміють усе. Але для того треба щонайменше півроку, – оцінює журналіст з Вінниці.
