Йоанна Конечна-Саламатіна ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ 2009-08-21
Перед 2004 роком не один раз мені доводилося брати участь у різних більш чи менш серйозних розмовах про можливий вплив майбутнього приєднання Польщі до ЄС на ставлення поляків до народів Східної Європи, зокрема до українців. Часто висловлювалася думка, що пов’язана з процесами євроінтеґрації Польщі активна її участь у справах Заходу ускладнить і так уже не найкращі стосунки між поляками та їхніми східними сусідами.
Такий погляд здавався справедливим також з перспективи результатів соціологічних досліджень, які показують, що люди загалом схильні більш позитивно ставитися передусім до тих народів і держав, які асоціюються з економічним успіхом і добробутом, або з іншими рисами, які суспільство шанує (наприклад, працьовитість). Це стосується не тільки поляків – подібні дослідження проводилися в багатьох країнах Європи та в США (більш зацікавленим темою згаданих досліджень рекомендую почитати наукові статті Александри Ясінської-Кані, яка багато років займалася вивченням національних стереотипів). Тимчасом у ставленні поляків до народів Східної Європи відбуваються цікаві зміни, попри те, що українці чи білоруси явно не асоціюються з економічним добробутом – ні зараз, ні перед 2004 роком. Рівень симпатії до них зростає, замість падати чи хоча б залишатися на незмінному рівні.
Систематичне зростання відсотка людей, які декларують симпатію до згаданих народів, спостерігається вже від початку нового століття, тобто приблизно від 2001 р. Це явище можна вважати побічним ефектом проєвропейського курсу польської політики. Як прозахідна політика впливає на симпатію до Сходу? Спробую пояснити. Звісно, краще ставлення до українців та інших східних сусідів Польщі може також частково виникати зі зростання інтенсивності щоденних контактів, внаслідок розвитку прикордонної торгівлі й приїзду заробітчан зі Сходу (переважно з України). Однак часті контакти мають не тільки позитивні наслідки. Де є люди, там виникають конфлікти, особливо, коли йдеться про гроші (як при нагоді торгівлі чи праці), тому згаданий зріст симпатії мусить мати більше причин. Безперечно, їх дуже багато і вони різноманітні, але хочу затриматися на тих, що пов’язані з зовнішньою політикою. Початок третього тисячоліття – це дискусії про майбутню роль і місце Польщі в розширеному Європейському Союзі і побоювання, що Польща не зможе дати ЄС нічого конкретного, а її позиція в цій організації буде радше марґінальною. У контексті тих дискусій Україна й інші країни Східної Європи почали значно частіше з’являтися в польських ЗМІ. У той же час помітно зростає відсоток людей, які вважають можливим примирення між поляками й українцями – з 64% 2000 р. до 73% 2002 р. Згідно з останніми доступними даними, у травні 2006 р. примирення вважали можливим 77% мешканців Польщі. Видно, що присутність інформації сприяє позитивному ставленню.
Описані процеси підготували ґрунт для сприйняття поляками Помаранчевої революції, яка викликала справжній ентузіазм відносно України. Той ентузіазм можна було помітити також у результатах досліджень громадської думки. Ставлення до українців покращилося у всіх вікових категоріях (графік 2). Передусім, значно зменшився відсоток тих, хто до українців ставився з антипатією. На графіку показано у відсотках різницю симпатії та антипатії між 2003 і 2004 рр. Від’ємна різниця (стовпчики спрямовані вниз) означає, що 2004 р. цей відсоток був менший, ніж 2003 р. Отже, видно, що в усіх вікових групах антипатія 2004 р. зменшилася в порівнянні з 2003 р. (всі стовпчики спрямовані вниз). А частка тих, хто ставився до українців з симпатією, навпаки – 2004 р. збільшилася в усіх вікових категоріях (усі стовпчики вверх).
Важливо те, що ці зміни виявилися досить стійкими – попри розчарування результатами Помаранчевої революції, яке відчувалося не тільки в Україні, але й у Польщі, сприйняття українців польським суспільством не повернулося до попереднього рівня і тенденція повільного зросту симпатії залишилася. Важливе в цьому контексті було рішення УЄФА про спільну, польсько-українську організацію Євро 2012. У результаті, 2008 р. вперше симпатія до українців висловлювалася в опитуваннях частіше, ніж антипатія (відповідно 34% до 31% – графік 3).
Зміни мають не лише кількісний характер. Суттєво змінився й образ українця в уяві поляків. Дослідження Інституту громадських справ з 1999 р. показувало, що в дев’яностих роках у польському образі України й українців домінувала історія: події з часів ІІ Світової війни або асоціації, пов’язані з Радянським Союзом, який був для поляків якщо не ворожим, то принаймні досить непривабливим місцем на Землі. Все різноманітніші польсько-українські контакти, які починалися в основному на базарах, а згодом розширилися на бізнес, мистецтво, науку тощо, послідовно змінюють елементи того образу. Завдяки тому поляки починають сприймати українця як живу людину, а не книжковий опис. Образ реалістичний – не значить безконфліктний, але вирішувати сучасні конфлікти значно простіше, ніж історичні. Про наявність змін свідчить серед іншого також і те, що урочистості 2003 р. з нагоди річниці волинської трагедії хоча й мали вплив на декларовану симпатію та антипатію до українців (відсоток антипатії збільшився, а симпатії – зменшився), але навіть тоді ситуація не повернулася до рівня з початку дев’яностих років. Великий ентузіазм, з яким поляки сприйняли Помаранчеву революцію на рік пізніше, – це найкраще свідчення того, що потенціал для позитивного ставлення до українців у польському суспільстві значно перевищує той неґативний.
Теперішні польсько-українські відносини суттєво відрізняються від тих з початку дев’яностих років. Тепер поляки знають про Україну й українців незрівнянно більше – майже всі мали нагоду побачити “живих” українців, поговорити з ними, поторгуватися, може й посваритися, але про щось конкретне і зрозуміле пересічним людям. Врешті, поляки побачили і зрозуміли, що українці дуже на них схожі. Тому ставлення поляків до українців уже ніколи не повернеться до попереднього стану, коли вони точно не знали, хто такі українці, проте мали враження, що це щось погане. У формуванні образу України щораз більше значення матимуть сучасні, а не історичні проблеми. Це не означає, що зникнуть непорозуміння чи конфлікти, пов’язані з історією, але є надія, що ними частіше займатимуться передусім історики і люди, які в цих питаннях справді розбираються, можуть на арґументи відповідати арґументами, а не емоціями.
На закінчення варто згадати ще одне дослідження (Фонд Баторія, 2003 р.), яке показувало ставлення поляків до українців – національної меншини в Польщі. Виявилося, що спільнота громадянства має значення – поляки значно прихильніше ставилися до “своїх” українців, ніж до тих, які приїхали з -за кордону. Чи і тут Помаранчева революція разом з євроінтеґраційними процесами щось змінила – на жаль, не знаємо, бо пізніше це питання вже не досліджувалося, однак здається, що неґативні асоціації, пов’язані з самим словом “українець”, помалу в Польщі зникають.
* Детальне обговорення досліджень образу громадян України серед поляків опубліковано польською мовою на сайтах Інституту громадських справ (www.isp.org.pl) та Фонду Баторія (www.batory.org.pl)
{mosimage}
{mosimage}
{mosimage}
Джерело даних – CBOS
“Наше слово” №34, 23 серпня 2009 року{moscomment}
