Міля Лучак народилася 1 серпня 1937 р. в селі Війську неподалік Перемишля. Під час війни була вивезена з батьками до Німеччини, де тяжко хворіла на тиф. Після повернення в рідні сторони стала свідком політичних змін, адже через її село проліг польсько-радянський кордон, розділяючи місцевість на дві частини. Батьківська хата знайшлася на українському (радянському) боці. Родина Лучаків замешкала тоді в хаті маминої родини, але недовго там жили, бо 1947 р. їх виселили в рамках акції “Вісла” на Мазури, до містечка Оструди. Там поетеса жила до 1985 р., коли переїхала до Перемишля з сином Богданом Садовським.
Живучи в Оструді, М. Лучак 1954 р. організувала художній колектив та почала писати поезію. Дебютувала як поетеса 1956 р. на шпальтах “Нашого слова”. Друкувалася в альманасі УСКТ “Гомін” 1964 р., але поетичний успіх не виявився довготривалим. За патріотичні виступи в українських середовищах – головним чином з гуртом “А ми тую Червону Калину піднесемо”, – та за написані в українському національному дусі вірші цензура вилучила її на довгі роки зі свідомості середовища. Поетеса від 1963 до 1980 р. ніде не друкувалася. Щойно прихід “Солідарності” в Польщі змінив важку літературну дорогу М. Лучак. Її призначають на виїзд до Києва, де вона знайомиться з багатьма творцями української культури, а зокрема поетом і дисидентом близьким до Київської школи Михайлом Саченком. Саме в Києві поетеса читає свої призабуті твори, розмірковує про українську культуру та розповідає про українців у Польщі, розпорошених переселенням і підданих денаціоналізації.
Після повернення поетеси з України УСКТ видало першу від дебюту 1956 р. збірку її власних творів “Любов і мир” (Варшава, 1984), та з одного аркуша “Дітям” (Варшава, 1987). Її поезія повертається на сторінки “Нашого слова”, “Українських календарів”. М. Лучак друкують у “Дуклі” (Словаччина), “Світовиді” (США), “Зернах” (Німеччина) та в багатьох виданнях в Україні: “Прапор” (Харків), “Дзвін” (Львів), згодом у наших щорічниках “Український альманах” та “Український літературний провулок”.
Важливим виявляється 1995 р., коли у Львові виходить збірка поезії М. Лучак “Ти ще повернешся до мене, сину”, а потім, 1998 р., світло дня зустріла (також у Львові) поетична книжка “Нехай прийде Царство Твоє”. Обидві збірки були підставою, щоб прийняти поетесу до Національної спілки письменників України.
У видавництві “Примат” у Білостоці 1999 р. появилася збірка перекладів М. Лучак польською мовою “Kwiat czarnej paproci”: її поезію інтерпретували відомі польські перекладачі Ромуальд Мечковський, Ян Леончук, проф. Флоріан Неуважний та багатолітній приятель поетеси, автор цих рядків Тадей Карабович. Зустріч зі словом поетеси її давніх друзів з Оструди принесла захоплення й відновлення зв’язків. В Інтернеті тоді з’явилася цікава ін формація про поетку, у світовій мережі вміщено переклади її віршів і теплі відгуки про неї.
Початок нового тисячоліття у творчості М. Лучак можна поділити на дві частини. Перша, коли, зокрема, поетеса видала збірку “Розмова з Богом” (Перемишль, 2008), та друга, коли спільно з чоловіком Мар’яном Горбачеком видає ряд двомовних збірок – найновіша “Ostatni taniec/Останній танець” (Перемишль, 2010) викликала велике зацікавлення читачів. Творчість 2000-х років складає вагомий портрет Мілі як письменниці й поетеси, літературного та суспільного діяча.
Проживаючи в Перемишлі над срібноплесим Сяном, вона дочекалася ювілейного видання. У бібліотеці Перемиського відділу ОУП ініціатор задуму Володимир Пилипович надрукував ювілейну збірку під назвою “Сімдесят п’ять віршів” (2011) – щоб показати творчий силует поетеси та підкреслити, яку важливу роль має її творчість для українського середовища в Польщі.
Ювілей М. Лучак – це нагода для того, щоб підсумувати творчий шлях поетеси, показати, як радіє вона краєвидом рідних сторін та як жадливо є учасником нашої національної реальності Надсяння. Хай наша присутність плодоносить натхненням і ласкою нових творів, важливих для нашої літератури!

“Наше слово” №41, 9 жовтня 2011 року {moscomment