Наталя Кравчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №10, 2017-03-05
Український літературний провулок, Люблин, Т. 16, 2016, Стор. 262.
Український літературний «Провулок» уже 16-й раз потрапив до рук читача в Польщі та за кордоном. А все почалось 2001 р., коли Тадей Карабович, голова Товариства любителів скансену матеріальної культури Холмщини та Підляшшя у Голі, побачив велику прогалину в популяризації українських літераторів у Польщі. Раніше їхнім віконцем у читацький світ був щомісячник «Наша культура», який виходив як додаток до «Нашого слова».
Тож, гортаючи і глибоко вчитуючись у зміст «Провулка», знаходимо тут непросту поезію, есе, оповідання, рецензії та огляди, переклади, листи й архівні матеріали, тобто все те, чим пульсує українське літературне середовище в Польщі. Завдяки «Провулкові» не зникає в непам’яті творчість Остапа Лапського, Івана Златокудра, Мілі Лучак, Івана Киризюка, Тадея Карабовича, Юрія Гаврилюка, Володислава Грабана та Євгенії Жабінської. Огляд їхньої творчості роблять літературні критики, тим самим мотивуючи появу нових творів, які не сходять з обрію літературного світу.
«Провулок» під редакцією Т. Карабовича складається з наступних розділів: спомин; поезія і проза; критика і хроніка. Загляньмо в останній номер видання. Відкриває його вірш Івана Франка «Блаженний муж», чим упорядник альманаху нагадав, що 2016 рік був роком двох ювілеїв Каменяра, а саме: 160 років від дня народження і 100-річчя від його смерті. У розділ «Спомин» Т. Карабович вкомпонував фраґменти поетичної творчості польської поетеси Христини Шляги, яка торік залишила туземний світ. Для поета Карабовича її творчість і зв’язок з нею мав особистий вимір. Поетеса як краківська словесниця була присутня на поетичних вечорах Карабовича у студентські часи. Тадей Карабович вмістив тут кілька її коротких віршів у власному перекладі: «Коли тебе немає/ стають пустими кроки/ слова чужими/ Коли тебе немає/ це якби і мене/ не було». Творчість К. Шляги так сильно наявна в польській літературі, що нагадав вислів проф. Флоріана Неуважного про українську літературу. Вчений сказав, що в ІІ пол. ХХ ст. в українській літературі найважливішою є поезія жінок, відомих поетес. Цю думку можна віднести і до польської літератури, а в ній і творчість К. Шляги.
З циклу поезії Мілі Лучак «Ми за мир в Україні» звучить переживання з приводу того, що діється на українській землі, бо «шаленіє ворог – руйнує Україну». Відома нам поетеса, класик української літератури в Польщі, член Спілки письменників України закликає: «Партнери!!! Дайте зброю захисну – Україні/ Особливо ті, що гарантами миру її». Усі 17 віршів М. Лучак – це біль серця за втраченим дитинством на рідній землі, де отчина земля, сад і батьки були її наймилішим раєм.
Хто любить витончену поезію Івана Златокудра, може з великою насолодою вчитуватися в наступні рядки: «Моя поезія –/ моя країна рідна/ моя любов моя печаль/ і дажбогові світлоликому молитва». Поет дарує нам любовні балади.
З циклом «Зелений спомин» прийшов до нас Іван Киризюк, не забуваючи про «Рік 1915». «Поминальні молитви/ Біженства,/ Гомонять по нині/ Придорожні верби./ Спалене, зруйноване / Православне Підляшшя/ Увоскресло!» Натомість цикл «Шансон Бескиду» поет присвячує Лемківщині.
До зруйнованого минулого повертається поет Тадей Карабович, друкуючи свій новий цикл віршів «Лугини». «Броджу навколо забутих могил/ розбитих пам’ятників з кириличними написами/ це мій поруйнований Калах/ це моя поруйнована мова» – ці рядки ще раз пригадують сумну історію Підляшшя. Небесній сотні поет Карабович присвятив зворушливу поему, у якій читаємо: «Рідна земля для них вічністю/ їх могила колискою».
«Хронологіон 2014. З еротичними моментами та політичними елементами» зі своїх думок списав Юрій Гаврилюк. Думки глибокі, вони підсумовують дні і ночі 2014 р. А були вони незвичайні, адже зі сходу нісся відголос війни з Україною. Поряд надруковано повне інтерв’ю ред. Анни Коженьовської-Бігун з Юрієм Гаврилюком (скорочений варіант був поміщений у «Нашому слові», № 32/2012 р.), яка питала про його дебют у «Нашій культурі» та про стан української літератури в Польщі. У поезії Гаврилюка минуле становить фундамент сучасного і майбутнього.
«Провулок» друкує повний цикл Мирослави Олійник (Бучківської) «В моїй поезії – війна…», про окремий випуск якого ми тільки що писали. Пригадаймо, поетесу до глибини душі хвилює «України доля – / за неї гинуть юні й сивочолі». Вона стверджує: «Замало, мабуть, в нас любові/ до Бога, ближнього, до рідної нам мови».
Неможливо обминути зворушливого нарису Ярослави Кобилко про відомо-го громадського діяча УСКТ/ОУП Іва-на Павлика. У щирих розмовах, згадуючи будування культурно-освітнього життя українців на виселенні, він переконував, що почалося воно набагато раніше. Перша організація українців на Венґожівщині мала назву «Не дамось». Іван Павлик пише: « Я її заснував у Будрах наприкінці червня 1947 року. Була це таємна організація. Мав я тоді 23 роки». У виданні поміщено також цілу низку його поетичної творчості.
У «Провулку» знайдемо польські переклади віршів Ліни Костенко, Віри Вовк, Ігоря Калинця, Богдана Бойчука, Юрія Коломийця, Мілі Лучак та інших.
Заглядаючи в розділ «Критика», можна поринути в історичний матеріал Юрія Гаврилюка, який пише про друкарську діяльність Івана Федоровича на Підляшші. Варшав’ян, запевне, зацікавить українська преса міжвоєнного періоду Варшави, статтю про яку пропонує нам Ярослава Кобилко.
Літературну історію українців у Польщі, спираючись, насамперед, на перемиського прозаїка довоєнної доби Степана Федачинського, представляє Володимир Пилипович. Услід за цим Віктор Яручик вдається «До літературних дискусій на тему україномовної творчості в Польщі після 1956 року».
Літературний альманах традиційно пише про життєві ювілеї визначних постатей у літературі чи громадському житті. На цей раз представлено Ярослава Грицковяна (85-ліття) та Миколу Зимомрю (70-ліття).
Треба сказати, що «Провулок» дуже змістовний. Він може допомогти україністам глибше пізнати стан української літератури в Польщі. Над ним добре попрацювали ред. Тадей Карабович і редакційна рада. Однак у майбутньому треба звернути більшу увагу на коректорську сторону видання, бо т.зв. «літерівки» недопустимі і знижують рівень друкованого видання. ■
