“Поезія Мілі Лучак виростала з екзистенційних переживань”, – написав Тадей Карабович у вступі до збірки Сімдесят п’ять віршів, яка включає різноманітні твори поетеси з різних періодів її життя. Можна сказати, що “сімдесят п’ять віршів” – це подарунок авторки з нагоди її 75-річчя від дня народження. Оскільки пам’ятні видання є завжди місцем подвійного – авторського й читацького – переживання, то саме в цьому вимір екзистенції, буття знаходиться в конденсованій формі. У таких виданнях немає місця на випадковість, сюди не потрапляють неактуальні чи застарілі твори.

Вони завжди репрезентують найкращу і найбільш шляхетну сторону своїх авторів. У випадку М. Лучак ця сторона також найбільш болюча.
Авторці притаманна рефлексія над плином часу і над швидкоплинністю людського життя, над його крихкістю. “А що ти / Вкинеш у вогні / смерті вічної” – питає вона (але без знаку запитання!) в одному з віршів. Часто в її поезії з’являється мотив книги як символу людського життя, але також символу чогось вищого й неперевершеного. Це книга у космічному й трансцендентному вимірі. На листках паперу – “перецвілих” і “жовтих” – ледь видно запис чийогось життя, “зів’яли усі літери”, але це все, що залишається після нас.
Вірші М. Лучак мають власні кольори і власну температуру. Вони гарячі від емоцій і від вогню, який горить в уяві творця: “Вогонь… Вогонь… Вогонь… / Червоні полум’я / Імли червоні / І небо червоне і ліси / І коні! Коні! Коні! Коні!” Такі апокаліптичні відчуття в різних формах і різному напруженні виступають у багатьох творах. Але вогонь для М. Лучак – це не завжди знищення. Це просто сила: і як кожна сила, він може бути деструктивний або конструктивний. Температуру, колір і динаміку вогню може мати також кохання. А саме кохання межує з богохульством: “Я кохала Тебе сто років тому / Ти ще не знав що прийдеш на Землю / І я не знала – а кохала Тебе / Вогнів вогнистими вогнями”.
Сімдесят п’ять віршів цінні також тим, що в них видно, як в об’єктиві, творчу еволюцію поетеси. Томик відкривають вірші з 2010 р. і за принципом реверсу читач заглиблюється в часі. Читання доводить його до 1998 р. і до прикладів релігійної поезії, у якій авторка ставить прості запитання – але також без знаку питання! “Як Тебе побачити Господи / Чи не спати усю ніч / Чи зняти місяць з вішалки неба / І сховати у сундук…”

“Наше слово” №10, 4 березня 2012 року {moscomment}